Харківська обласна універсальна наукова бібліотека

Локшин Владислав

Локшин Владислав

100 слів про себе:

Я, Локшин Владислав Абрамович, народився 12 жовтня 1953 р. у Харкові. Одружений. Двоє дітей: 43 та 42 роки (мають свої сім’ї).
Навчався у школі № 62 та № 80. Після 8-ми класів вступив та закінчив Харківський машинобудівний технікум, а після служби в армії — Харківський політехнічний інститут (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний iнститут») за спеціальністю «Турбінобудування». Виробничий стаж понад 45 років на різних посадах від технолога та заступника начальника паротурбінного цеху НВО «Турбоатом» до заступника генерального директора Харківського верстатобудівного заводу.

Освіта:

  • 1969—1973 — Харківський технікум енергетичного машинобудування, спеціальність — турбінобудування;
  • 1975—1981 — Харківський політехнічний інститут, кафедра енергетичного машинобудування, спеціалізація — турбінобудування.

Літературною діяльністю ніколи не займався. Вірші — під настрій, за ситуаціями і для душі. Написано багато, практично все про кохання. Вів свій блог із 2008 року.
Нині на пенсії.


Локшин Владислав

100 слів про себе:

Я, Локшин Владислав Абрамович, народився 12 жовтня 1953 р. у Харкові. Одружений. Двоє дітей: 43 та 42 роки (мають свої сім’ї).
Навчався у школі № 62 та № 80. Після 8-ми класів вступив та закінчив Харківський машинобудівний технікум, а після служби в армії — Харківський політехнічний інститут (нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний iнститут») за спеціальністю «Турбінобудування». Виробничий стаж понад 45 років на різних посадах від технолога та заступника начальника паротурбінного цеху НВО «Турбоатом» до заступника генерального директора Харківського верстатобудівного заводу.

Освіта:

  • 1969—1973 — Харківський технікум енергетичного машинобудування, спеціальність — турбінобудування;
  • 1975—1981 — Харківський політехнічний інститут, кафедра енергетичного машинобудування, спеціалізація — турбінобудування.

Літературною діяльністю ніколи не займався. Вірші — під настрій, за ситуаціями і для душі. Написано багато, практично все про кохання. Вів свій блог із 2008 року.
Нині на пенсії.

 

УКРАИНЫ МЫ ДЕТИ

Интернет-сообщения
Быстро читаю:
Как проходят бои
Теперь точно я знаю.

Как воюют герои,
И врагов смело бьют.
Как в жестоком бою
За свободу кровь льют.

Защищают родной земли
Метр за метром
Под огнем снайперов,
Градов, пушек безмерных.

Не всегда своевременно
Помощь приходит,
Но ни танки врага,
Ни ракеты не сломят.

Защищают они
От врага Украину.
Он использует в битве
Неправую силу.

Весь резерв боевой
В свой удар заключают,
Пусть всю ненависть нашу
Оккупанты узнают.

Стихнет выстрелов эхо,
Мы отстроим дома.
Помянём, кто погиб,
Защитив нас от зла.

Пусть травой зарастут
В поле чистом окопы,
И покроются ржой
С битой техникой ДОТы.

Но какой не приснился бы
Сон на рассвете,
Мы свободной страны,
Украины мы дети.

И ее никогда
Не дадим мы в обиду,
И любому врагу
Справим мы панихиду!


ПРИДУТ, КОНЕЧНО, ВРЕМЕНА…

Придут, конечно, времена —
Не будет войн, вражды и злости.
Откроют нам пути-дороги
И дружно мы поедем в гости.

С печалью будем вспоминать,
Как были в разных лагерях.
И кого нет здесь, поминать,
Кто лег в кровавых тех боях.

Как разорвалась семьи нить,
И взрывом разметало нас.
Политики скомкали жизнь,
И счастья нет у нас сейчас.

Придут, конечно, времена —
Остынут пушек всех стволы,
Вернется жизнь в наши края,
Попьем из родника воды.

Когда оглянемся вокруг,
Не будет сырости окопа,
Ища, где снайпер скрылся вдруг,
Цветы не скроют дыма копоть.

Мы будем вместе навсегда,
Когда-нибудь случится это…
Дом полон радости, добра…
Пока лишь залпы ждем с рассвета.


* * *

Когось спіткає зла неволя,
Когось — яскраве майбуття.
А ти ж, кравець своєї долі,
І робиш все для майбуття.

Для здобуття щастя родині,
Для здобуття своїх ідей.
Щоб всі навкруг були щасливі,
І щоб співав всім соловей.

Щоб діти і малі онуки
Усмішкой бавили тебе.
Хай сльози радощів гарячи
Обличчя обіллють твоє.

Завжди, нехай, таке триває,
З життям ми бавимся завжди.
Залежить все від нас, я знаю.
Від тебе ж — благо всій сім’ї.


КОГДА ПРИДЕТ МИР?

Где душе неприкаянной место найти?
И где будет теперь долгожданный порог?
Кто раскроет объятия, встретив в пути?
Назовется ли другом, дав хлеба кусок?

Где пристанище будет, если дом твой разбит?
И воронка краями двор слизала коварно?
Слез не хватит в глазах для тяжелых обид,
Жизнь крутнула рулетку нежданно и странно.

Кто ответит за смерти, за страх и разгром?
Кто вернет мир, покой и достаток?
Только Богу известно, что будет потом.
Вера в это всегда будет свята.

Не пытайтесь виновных найти среди тех,
Кто геройски погиб иль бесславно.
Виноваты ведь те, кто верил в успех,
Авантюре поддавшись коварной.

От обстрелов возможно подвал нас спасет,
И бандиты не будут нас мучить.
Неизвестно теперь, когда мир к нам придет,
Когда солнце мелькнет через тучи.


КОГДА ЗАКОНЧИТСЯ ВОЙНА?

Накрыло нас крылом войны,
Оставлены квартиры.
Разруха, беженцы в стране,
Стрельба, как будто в тире.

Теперь особый есть район:
Луганск, Донецк, граница,
Где мирной жизни больше нет,
Покой там только снится.

И чей снаряд разрушит дом,
Что принесет беду.
Не важно, кто нажал курок,
Жизнь, кончив не одну.

Когда придет всему конец?
Кто принесет мир в дом?
Не будет «Града», и в обстрел
Не слышен стекол звон.

Не надо быстро убегать
В подвал, где сырость ждет.
И солнце можно увидать
Без страха и забот.

Когда закончится война
И мы вернемся в дом?
Скажите правду, господа,
Прошу вас об одном!


СПАСИБО БОГУ!

За все могу сказать я вслух
Спасибо Богу, что не глух.
За то, что видит, как живем,
Хранит нас ангел, что при нем.

За то, что он молитву слышит
И помогает тем, кто дышит.
За каждый день ему спасибо,
Что можем жить мы в этом мире.

За все могу благодарить,
Но как же дальше можно жить?
Не слышит он разрыв снарядов,
Не видит павших в бою рядом.

Не защитит от пуль и мин
Солдат, детей, старух… Аминь.
За все его благодарю.
Но вот за это не смогу!


МОЖЕТ, БУДЕТ, ТИШИНА…

Взрывы, выстрелы, разруха…
Смерть гуляет злобным духом.
Жизнь миг свой здесь закончит,
Смерть свое здесь напророчит.

Без разбора забирает,
Кто в пути ей попадает.
Бой жестокий… Пулеметы…
Артобстрел… Гранатометы…

Человек придумать смог
Сократить как жизни срок.
Пуля-дура без разбора
В сердце бьет без разговора.

На войне имеют право
Жизнь забрать твою кроваво.
В бою рядом Смерть проходит
Рвет, калечит, дань находит.

Человек войну создал,
Чтоб поменьше счастье знал.
Если так продлится дальше,
Смерть пройдет победным маршем.

Опустеет все вокруг,
Голод, холод, мрачный дух.
Кто, нажравшись кокаина,
Из бутылки выгнав Джина?

Света нет, вода пропала,
И еды осталось мало.
Кто защитой будет здесь,
Изгоняя злобы смесь.

Жить надеждой остается,
Может мир еще вернется.
Может, будет тишина
И закончится война.


* * *

Якщо не ми, то хто же зможе
До ладу привести країну?
Хто за горою промовлянь
Знайде закони, що задіють?

Вже маємо багато сили
І розум, щоб дістатися мети.
Здолати злі всі перепони,
Співати Гімн наш без журби.

Я знаю: ще не вмерла воля
Та справжня тяга до життя.
І не зламати нас ніколи:
Свобода — вічне здобуття!

 

Подано до проєкту у 2022 році

Прокрутити вгору