* * *
Какое будущее у вас, дети
В разрушенной после войны стране?
Как жить вам, как учиться и работать
Или искать приюта где-то ВНЕ?..
Не год, не два, а может и не десять
Нам надо лет, чтоб все восстановить
Всему виною власть и чемоданы,
Но только как вам это объяснить.
Как обьяснить, что мы не виноваты —
Мы только ситуации рабы.
Подайте щит — я небо им закрою,
Я детям не хочу такой судьбы.
Я так хочу, чтоб было все как раньше:
Веселье, музыка, костры среди двора.
Не знаю сколько времени нам надо,
Чтобы вернулась беззаботная пора.
Какое будущее у вас, дети,
В стране прекрасной, но разрушенной войной?
О, Боже, я прошу, верни им детство,
Верни нам мир, надежду и покой.
літо, 2022
* * *
СЕСТРІ…
Лишилася я в рiднім краї,
А ти на чужині одна
Не знаю я хто в тому винен,
Що нас розлучила війна.
Я часто сумую і часто
Я згадую той добрий час,
Як рідко, але зустрічались,
Як ти приїжджала до нас.
Годинами ми говорили
Й цього нам замало було,
Як ми жартували, й сміялись
Згадавши все те, що пройшло.
Як фільм обирали пів ночі
Й дивились його п’ять хвилин.
Нам часу завжди було мало,
Хотілось спинить його плин.
І знову та довга розлука —
У тебе робота завжди
У мене сімейні турботи.
Ти ж йшла до своєї мети.
Та в лютому час зупинився
І відстань між нами зросла,
Я дуже сумую, до болю
І жду тебе, рідна моя
Колись обійму тебе міцно
Й нікуди вже не відпущу
Я добра, я всіх пробачаю,
Та винних в війні не прощу.
серпень, 2022
* * *
Верните меня в прошлое,
Когда была ребенком,
Когда была я маленькой,
Когда смеялась звонко.
Когда мной восхищались
Все бабушки и деды,
Когда мне были ПОБОКУ
Проблемы все и беды
Верните меня в школу,
Уроки и задания,
Вот первая любовь,
А с ней переживания
Вот мама наругала,
Что долго я гуляю
Тогда — обидно было,
Теперь — все понимаю.
Верните меня в прошлое,
Когда я стала мамой
Ведь этот именно момент
Он был счастливый самый
Хочу ещё раз я прожить
Период подрастания
И, может, где-то изменить
Ошибки воспитания.
И может, повторить ещё раз
Как я люблю своих детей
Все знают, что для каждой мамы
Их нет дороже и родней.
Верните в прошлое меня
Где папа жив родной,
Хочу услышать его смех
Весёлый, заводной.
Хочу сказать ему спасибо
За то, что я живу,
За то, что я сейчас имею —
Родителей благодарю.
Верните меня в прошлое,
Там было очень КЛАССНО.
Ведь там не знали мы войны,
Там было все прекрасно.
Мечтали, жили как могли
И планы строили конечно,
Мы обустраивали дом,
Все было тихо и безпечно.
Все изменилось в один миг,
Когда пошли ракеты,
Сначала страх и в ужасе
Не понимаешь кто ты, где ты.
Все изменилось навсегда
И точки нет возврата,
Но тех, кто к нам пришел с войной,
Ждёт горькая расплата.
осінь, 2022
ВІЙНА…
Ще кілька тижнів і скінчиться третій рік
Із того дня, як в Україну прийшло горе.
Та я ще досі пам’ятаю кожну мить —
Неначе це все трапилось учора.
Десь дня за два вже дехто відчував,
Якусь напругу, лихо, небезпеку.
Та я не вірила у це. Яка війна?
Цього не буде і до цього нам далеко.
Ще двадцять третього дивилася концерт,
Фільм «Екіпаж» улюблений, до речі,
Я малювала, як завжди, по номерах,
Пекла смачненьке щось своїй малечі.
А десь годин у п’ять, уже зрання,
Коли всі в теплій хаті мирно спали,
Один дзвінок і слово — Все! Війна!
Бомблять наш Харків. Вороги напали!
І далі все — якась пітьма, туман,
Розчарування і розбиті мрії.
Перед очима зразу все життя,
І десь поділись сподівання і надії.
В ті перші дні я плакала щодня,
Готуючи валізу з необхідним,
Вночі, коли чекала ранку настання,
Й коли писала і чатах своїм рідним.
Війна це страшно й зранку і вночі,
То щось летить, то техніка повз хату
І ти, не розуміючи «ЧИЯ»,
Міцніш дітей своїх стараєшся обняти.
Пусті полиці, черги і сварки,
Відсутні гроші в касі й банкоматах.
Діставши керосинки і свічки,
У п’ять годин гасили світло в хатах.
Ті перші місяці були страшні
І їх мені ніколи не забути
Удіті спали, поруч куртки і шапки.
Усі сопуть, а я не сплю — боюсь заснути.
Нічого не хотілося робити
Безвиході болюче відчуття,
Але я зрозуміла — треба жити,
По-іншому будуючи життя.
І я живу! З’явились нові мрії,
З’явились плани і мільйон ідей.
Що поруч ті, кого люблю — радію,
Радію посмішкам своїх дітей…
Життя одне, тож треба просто жити,
Хоча й летять снаряди кожну мить
І хоч я часто опускаю руки,
Та цю війну я зможу пережить.
Все буде добре в кожного в країні.
Я вірю в це! Потрібен тільки час…
Настане мир на нашій Батьківщині
Щасливим має бути кожен з нас.
* * *
І знову літо… Тепле, як минуле.
Літо надії, нових сподівань,
Солодких ягід, солов’їних ранків,
Й моїх, на жаль, нездійснених бажань.
Я вірила, за рік війна скінчиться,
Я вірила, настане мирний час,
Але війна, немов оте болото,
Тримає і не відпускає нас.
Тримає нас жорстоко у полоні,
Не дивлячись ти жінка, чи дитя.
І далі рвуть безжалісно снаряди,
Невинні забираючи життя.
Я хочу миру у своїй країні,
Щоб як раніше в спокої жили,
Коли стрічали тихі, мирні ранки
І мирний захід сонця був коли.
Ми планували бажану відпустку,
Яку чекав уперто кожен з нас,
Збирали в серпні ми дітей до школи,
А в вересні чекала школа їх
І ось проходить літо, як минуле
На жаль, в країні досі все без змін.
Всевишній, подаруй нам перемогу,
Дай Україні підвестись з колін.
літо, 2023
* * *
Мені дуже важко
І сон не іде
Душа не знаходить спочинку ніде.
Не радує сонце і місяць ясний
На серці тривожно
І погляд сумний.
Мене душать сльози —
Стараюсь тримати.
Стараюсь всміхатися, не розкисати,
Але це все маска для рідних моїх,
І маскою є мій радісний сміх.
Насправді скажу, що я ледве тримаюсь.
Я часто в сльозах уночі прокидаюсь,
І серденько рветься моє на частини,
І не вистачає такої людини,
Яка врятувала б мене із багна,
Якого в душі моїй нині сповна.
Думки просто душать.
Що далі, як жити?
Як безлад в країні оцей зупинити?
Як всім відновити на щастя надії,
Та як повернути зруйновані мрії.
Я так хочу жити тепер, як раніше,
Бо сонце тоді було яскравіше,
Я зірці, що пада, озвучу бажання:
Країні своїй миру і процвітання.
осінь, 2023
* * *
Війна іде… Йде паралельно із війною.
Та розмах війни майже не стиха.
Чи думали тією ми весною,
Що нас очікує година ця лиха?
Що час зупиниться і знов почнеться відлік
На перший, п’ятий, восьмий день війни.
Що наші діти будуть прислухатись,
Що й де летить, з якої сторони.
Війна іде… Жорстоко і безкарно.
Але вона скінчиться все одно,
Адже з дитинства знаємо, що в казці
Добро завжди перемагає зло.
Повернеться в вкрадене дитинство,
І люди, що покинули свій дім.
Я часто думаю, лишившись наодинці —
Війни відбиток нині є на всіх:
Хтось втратив рідних, хтось лишився дому,
А в когось рідний дім тепер підвал,
Шукають прихистку багато за кордоном
І Богу дякують, що він їх врятував.
Я дуже хочу, щоб все це скінчилось,
Щоб всі забули, що таке війна.
Щоб ми назавжди викреслили з пам’яті
Таке поняття, як «розстріляна весна».
Так хочеться прокинутись, забути.
І зараз мрія в мене лиш одна —
Щоб була змога обійняти рідних,
Всіх тих, з ким розлучила нас війна.
весна, 2024
* * *
Позаду знов ще один рік.
Він швидко промайнув.
Та жаль, він спогади щасливі
Залишити забув.
Звичайно, все було як завжди:
І літо, і весна,
Але була для всіх новою
Оця страшна війна.
Вона ввірвалася в життя
В один лютневий ранок.
І не забути нам ніколи
Отой страшний світанок.
Вона забрала у нас щастя,
А в декого життя.
Ми вас не зможемо простити —
Не треба каяття.
Зруйновані будинки, школи,
Квартири, дитсадки.
За що ти, Боже, нас караєш?
За наші помилки?
За заздрість, зло, погані вчинки?
Чи за гріхи усі?
Адже в молитві просим миру
Мільйоном голосів.
Нехай повернуться додому
Чоловіки, сини.
О, Боже, я тебе благаю,
Врятуй нас від війни.
грудень, 2024
Подано до проєкту у 2025 році
