ЖУРАВЛІ
(виконує заслужена артистка України Олена Білоконь)
Там журавлі летіли клином
вечірнім небом над селом,
а батько сивий, мати сива
дивились в небо за вікном.
Один журавлик повернувся,
змахнувши їм своїм крилом,
і наче сином обернувся,
почувся голос під вікном.
Приспів:
Мамо, мамо,
він крикнув криком журавлиним.
Мамо, мамо,
і янголом злетів у вись.
Чуєш, тату,
я захищав свою країну,
а ви живіть,
а ви живіть тут, як колись.
Я вас прошу мене пробачте,
інакше просто не зумів,
болить, я знаю, та не плачте —
і в небо янголом злетів.
Голосить матінка за сином,
а батько, наче скам’янів,
вдивляється у небо сине.
Кого з-за хмар чекає він.
А ключ у небі журавлиний
махає їм з небес крильми,
то не сім’я літа пташина,
то наші янголи-сини.
МОЛИТВА ЗА СОЛДАТА
(виконує заслужена артистка України Олена Білоконь)
Свічки палають у руках,
Жінки в молитві на колінах,
За вас, солдати, в молитвах
Вся наша рідна Україна.
Над ними небо прихили
І борони від куль ворожих,
Ми молимось до всіх святих,
Допоможи нам, Сину Божий.
Всевишній, помилуй, янгол врятуй
Сина, і батька, і брата.
Матінко Божа, біль наш відчуй,
Молимось ми за солдата.
Лине молитва у небеса,
Просим у світу прозріння,
Захистом буде віра свята,
Дай, Боже, людям спасіння.
Маріє Діво, ми благаєм,
Накрий покровом нас усіх,
І залікуй душевні рани,
Почуй мільйони голосів.
Благослови нас просим миром,
Даруй нам світло і тепло,
У твою милість вірим щиро,
Нехай панує скрізь добро.
P.S.
Силою молитви ворога спиню,
Я за Україну Господа молю,
За життя солдата прошу оберіг,
І за його подвиг уклонюсь до ніг.
ЗИМИ ЧАРІВНИЙ ВІЗЕРУНОК
Візьму я в руки чистий лист,
Як білий сніг, що десь у полі.
Впишу рядок, то борозна,
Що пролягла по нашій долі.
Ти мерзнеш там, я мерзну тут.
Розлуку нашу звуть війною.
Я кожен день молюсь-молюсь,
Господь, щоб стримав вражу кулю.
А білий сніг летить-летить,
Зігріти хоче землю.
Щоб дітям радість принести,
А на душі так щемно.
Мороз малює на вікні
Зими чарівний візерунок.
То, мабуть ,ти прислав мені,
Цей новорічний подарунок.
А я пошлю тобі сніжинку.
Зігрій її теплом долонь.
Вона проллється у краплинку,
Візьми її у свій полон.
То крапля горя, що сльозиться,
Бо ми не разом, я і ти.
Цей білий сніг так і лишиться
На наших скронях назавжди.
А, МОЖЕ, СИНКУ, ПОГОВОРИМ
(Всім матерям, які втратили синів на війні)
— А може, сину, поговорим…
Ляга на землю тихо ніч,
А погляд в небо, там де зорі,
Туди де син… йому навстріч.
Шукає погляд в небі синім,
Бо знає, там серед зірок,
За хмарами в просторі вільнім,
Його легкий ступає крок.
— А може, сину, поговорим…
Поглянь, спекла тобі пиріг,
А на подвір’ї батько сивий
Прокидав стежку: випав сніг.
Ти пам’ятаєш, як в дитинстві,
Ліпили бабу снігову?
З морквини ніс, в старій хустинці,
Ти їй мітлу подарував нову.
Вона стояла біля тину,
Поки струмочком не втекла,
Тебе малесеньку дитину
В зимову казку повела.
А пам’ятаєш, під вербою
Збирали квіти польові,
Штанці замочені росою,
Пташки співали лісові.
Учора вранці голуб в шибку
Раненько стукотів мені.
Була щаслива… хоч хвилинку:
Тебе побачила у сні.
Ти так радів отій пташині,
На підвіконня клав пшоно,
Вона клювала по зернині…
— Поглянь, матусю, зламане крило.
— Твоє маленьке добре серце
Боліло за чужу біду.
Прокинулась, гукнула у віконце
Крізь сльози: «Сину, я до тебе йду».
— А може, сину, поговорим…
Уже тепло, хлюпоче дощ.
З червоних, стиглих помідорів,
Як ти любив… зварила борщ.
Сметанки, може… їж, синочку.
Візьми пампушку з часником.
Скуштуй, ріднесенький, хоч ложку…
Парує з миски борщ димком.
Так кожну ніч я знов з тобою
Своє життя переживу.
Цілунком біль я твій втамую,
Тебе до серця пригорну.
Минає ніч і рік минає,
А я і досі незбагну,
Що я тебе, мій рідний сину,
До серця більш не пригорну.
Впав білий сніг мені на скроні,
То, може, синку, твій привіт…
Я простягну свої долоні,
А на долонях, краплі сліз.
Весняним вітром тихо-тихо
До мене, синку, доторкнись.
О людоньки! Яке ж це лихо!
Синочку, рідний, повернись!
І знов сама в пустій кімнаті
В минуле стежкою іду.
Війна в майбутнє ставить грати…
Без тебе…як туди піду.
— А може, сину, поговорим…
Ляга на землю тихо ніч.
А погляд в небо, там де зорі,
Туди де син… йому навстріч.
ВІЙНА ДИТЯЧИМИ ОЧИМА
Я маленька дівчинка з міста великого,
Маю тата і маму, росла в щасті колихана,
Розбалована рідних любов’ю, турботою.
На світанні війна увірвалась скорботою.
У піжамі спросоння біжимо в бомбосховище,
А виходячи звідти, бачим всюди руйновище.
Харків мій рідний у диму і вогні.
Ой матусю, рідненька, дуже страшно мені.
Я молюся до Бога, склавши ручки маленькі,
У підвалах ховалися діти й старенькі,
Докупи тулились, молились, молились,
Щоб жахіття й страхи скоріше скінчились.
І з підвалу в машину, і на склі напис «діти».
Я ніяк, ну ніяк не могла зрозуміти,
Де провина моя і чому хочуть вбити?
Я ще мало жила і так хочу любити…
Від війни я сховалась, тут тихо й весняно,
І квітують сади білопінно й духмяно,
Але сумно мені, бо не знаю, де друзі,
Шлю листи в нікуди своїй кращій подрузі.
Дуже хочу, щоб було, як колись:
Щоб уроки у класі моїм почались,
Повернулись за парти діти до школи,
Щоб війни не було у нас більше ніколи.
СВЯТИЙ МИКОЛАЮ, БЛАГАЮ
У розваленій церкві маленький хлопчина
Навколішки просить: він вже сиротина.
А голос його, мов той дзвін в тишині,
Аж до неба летить — його чуть в далині.
Ой, Святий Миколаю, я до тебе благаю:
— Зупини цю війну, пошли людям жалю.
Мені страшно одному на цім світі самому.
Матуся за обрій пішла а батька забрала війна.
Хтось казав, що в полоні. Чи живий ще, чи ні?
Чи скінчились тортури і ті муки страшні?
Ой, Святий Миколаю, я до тебе благаю!
Не прошу я гостинців, лиш тепла сиротинці,
Щоб матуся сказала «добраніч мені»
І щоб хата вціліла. Ой як страшно мені!
Святий Миколаю, я тут залишусь.
Він на землю приліг і в калачик зігнувсь.
І ще довго шептав, щось про тата й про маму,
А зима йому ковдру дарувала снігами.
Щось біліло вночі на дитячій голівці,
То війна залишила сивенькі гостинці.
Подано до проєкту у 2022 році
