Харківська обласна універсальна наукова бібліотека

Жупинська Вікторія

Жупинська Вікторія

100 слів про себе:

Жупинська Вікторія Олексіївна народилась в Харкові 7 травня 1997 року. У 2013 році закінчила 9 класів ХЗШ № 59. Того ж року поступила до Харківського державного автотранспортного коледжу на спеціальність «Організація та управління перевезеннями на автомобільному транспорті». У 2017 року закінчила коледж та продовжила навчання в Українській інженерно-педагогічній академії, але за іншим фахом — «Практична психологія». Після третього курсу працювала психологом в дитячому садочку. У 2020 році отримала диплом практичного психолога бакалавра та вирішила закінчити магістратуру.

Того ж року поступила в УІПА на кафедру педагогіки. Під час написання диплому магістра влаштувалась бібліотекарем ІІ-ї категорії в Центральну дитячу бібліотеку ЦБС Новобаварського району м. Харкова. А в січні 2022 року отримала диплом педагога вищої категорії. З початком війни, перебуваючи в укритті під час ворожих обстрілів, почала писати казки для дітей, які публікувала на сторінках нашої бібліотеки в соціальних мережах. Ця творча робота відволікала мене від негативних думок, також я була рада підтримати маленьких українців добрими казками.

Вірші почала писати нещодавно. На конференції з Актуалізації бібліотечних фондів, я дізналась, що ви збираєте вірші, написані харків’янами за останній рік. Вирішила спробувати написати декілька віршів та опублікувала їх на сторінках нашої бібліотеки в соціальних мережах під псевдонімом Ніка Харківська та Соломія Ластівка.


Жупинська Вікторія

100 слів про себе:

Жупинська Вікторія Олексіївна народилась в Харкові 7 травня 1997 року. У 2013 році закінчила 9 класів ХЗШ № 59. Того ж року поступила до Харківського державного автотранспортного коледжу на спеціальність «Організація та управління перевезеннями на автомобільному транспорті». У 2017 року закінчила коледж та продовжила навчання в Українській інженерно-педагогічній академії, але за іншим фахом — «Практична психологія». Після третього курсу працювала психологом в дитячому садочку. У 2020 році отримала диплом практичного психолога бакалавра та вирішила закінчити магістратуру.

Того ж року поступила в УІПА на кафедру педагогіки. Під час написання диплому магістра влаштувалась бібліотекарем ІІ-ї категорії в Центральну дитячу бібліотеку ЦБС Новобаварського району м. Харкова. А в січні 2022 року отримала диплом педагога вищої категорії. З початком війни, перебуваючи в укритті під час ворожих обстрілів, почала писати казки для дітей, які публікувала на сторінках нашої бібліотеки в соціальних мережах. Ця творча робота відволікала мене від негативних думок, також я була рада підтримати маленьких українців добрими казками.

Вірші почала писати нещодавно. На конференції з Актуалізації бібліотечних фондів, я дізналась, що ви збираєте вірші, написані харків’янами за останній рік. Вирішила спробувати написати декілька віршів та опублікувала їх на сторінках нашої бібліотеки в соціальних мережах під псевдонімом Ніка Харківська та Соломія Ластівка.

 

Я ЖІНКА МОЛОДА

Я жінка молода:
Працьовита, гарна, справжня господиня.
Моє волосся — пшениці зрілої колосся,
Губи — вишні соковиті,
Очі — кольору небесної блакиті.
Мій сміх — гірський струмок,
А пісня — то щебет ластівок,
Що навесні співають
І серце людям зігрівають.
Люблю своє вбрання просте —
Маками та волошками вишите …

Я жінка молода.
Навіть уявити не могла,
Що моє життя зруйнує війна…
Я плакати собі заборонила.
Вишиванку на камуфляжку змінила,
Волосся вузлом тугим стягла
І домівку захищати пішла.
Я годувала, евакуювала, лікувала…
І крізь біль все одно співала.

Я жінка молода:
Донька, кохана, дружина.
Я мати — молюся за дітей своїх:
Загиблих і живих…
Я в серці віру зберегла
Заради майбутнього життя.
Я сильна, вільна, незламна!
Я — Україна.


* * *

Двадцять чотири нуль два —
Дата, що змінила наше життя…
Мов страшний сон реальність нова —
Де ворожих літаків рев і сирен виття,
Руйнування, евакуація, реабілітація…
Ворог хоче нас зламати,
Але українців йому не подолати!
Від Луцьку і до Херсону — ми єдині!
Ми боремося за мирне небо на Україні,
За щасливе майбутнє для наших малюків,
За спокійну старість похилих батьків.
І коли в дім прийшла біда,
Ми єднаємося, ми тримаємося!
Ми — одна велика родина —
Вільна, незалежна Україна!


РІДНА МОВА

Рідна мова — то матусина колискова.
Рідна мова — веселі гаї навесні
Та яскрава зоря світанкова.
Рідна мова — книжкові полиці:
Безмежні, як у полі хвилі пшениці.
Рідна мова — трембіти гучні,
Гори Карпатські та полонини,
Дніпровськії кручі, ліси на Волині.
Рідна мова — біля батьківської хати вишні запашні
Та на сорочці квіти вишиті.
Струмочки, озера та неба блакить…
То дух український, що в пісні бринить!


* * *

А на вулиці весна…
Боже, скільки людина може витримати?!
Страждати, плакати, від болю згорати,
Потім порожнечу в серці відчувати…
А на вулиці весна…
Сонце землю зігріва.
По небу хмаринки легкі пливуть.
Пташки гніздечко в’ють і пісні співають,
Ніби до серця мого промовляють…
І дуже хочеться жити!
Вірити!
Разом із пташками співати.
Очі від сонця солодко мружити.
Щічки до нього, ласкавого, підставляти
І посмішку, забуту, на вустах відчувати.
Хочеться просто гуляти вулицями,
Радіти життю — кожному новому дню,
Рідних обіймати,
Коханого цілувати,
На весіллі танцювати
І лиха ніколи не знати!
Хочеться на повні груди дихати,
Веснянки слухати,
Зустрічати світанки,
Проводжати вечори,
На зорі дивитися вночі.
Хочеться по широкому полю босоніж бігати,
Волошки збирати,
У прохолодну річечку пірнати
Біль з себе змивати…
А потім кохання своє зустріти,
Дитину під серцем носити,
Немовля бавити —
У ручки-ніжки цілувати.
І своїх не забувати —
Захисників, що життя віддали,
Щоб ніколи не було війни!
А на вулиці весна!
А в Україні війна…

 

Подано до проєкту у 2024 році

Прокрутка до верху