* * *
Мій сміливий, величний і сильний воїн!
Знаю я, що тебе не зламають війни!
Буде мир, буде дім, світла й сміху повен,
Бо життя не прожите й наполовину.
І прокинешся ти сам не свій, похмурий,
Бо спалося не дуже під звуки грому…
Та здолає жага до життя ті мури,
Що в тобі залишили суцільну втому.
Буде ранок новий, філіжанка кави
Зігріватиме тіло ковтком надії.
Ти тримайся, мій милий, того заради,
Щоб здійснити свої заповітні мрії.
Хочеш, сонце, в Париж чи до Риму влітку?
Без валіз — бо навчились речей не брати…
Тільки ти не втрачай ту незриму нитку,
Що від тебе до мене іде крізь Гради…
* * *
Покидаючи дім, в нім залишу і серце, і душу…
Залишаючи тінь, наче спогад, в холоднім вікні.
Ти пробач, мій вогонь, що тікати від тебе я мушу…
Та я вірю, сюди повернусь — бо горять маяки
в кожнім серці сумнім.
В темних хащах «душі-маскування»
ми збирали шматки
від назавжди розтрощених мрій.
Я сюди повернусь — і побачу в кутку на дивані
свого янгола, що відганяє війни буревій…
24.02.2022
* * *
Моє небо палає
(чи може палати небо?)
І злітає земля!
Та чи може злітати земля?
Йде весна, бо іти — це природня її потреба.
«2. 4. 0. 2», — промовляє зима здаля.
ЕМПАТСЬКЕ
Я задихаюсь. Я здригаюсь. Я німа.
Монтує вечір нетямущий cinemá.
Я у сюжетах всіх новин, у хащах ЗМІ,
ще й хтось волає уві сні — не буде змін.
Ти був таким простим і нелегким,
мій часе, простір був тобі, як брат.
Спинялись поїзди, і малюки
зростали швидше й зазнавали втрат…
Ви всі такі, немов одна сім’я, —
з усіх кутків великої землі.
І ваші пастви знають те ім’я,
що подарує світло ув імлі.
Дай Боже, щоб усе було гаразд,
щоб оминали біди і страхи.
Але така навколо нас пора,
що люди вже не друзі — вороги.
І задихаюсь. І здригаюсь. Вже — німа.
Бо ні рятунку, ані спокою — нема.
Ще й у сюжетах всіх новин, в поважних ЗМІ
повідомляють: «Все, як слід. Не буде змін».
* * *
Гудят самолёты, как вещие птицы столетий.
Роса умывает примятую душу старательно.
А завтра по плану война – начинается лето.
И пули июня цепляют мой май по касательной.
А завтра гроза.
Не чета гулким майским проказницам.
И видимость — ноль.
И деревья, цепляясь за воздух,
устанут качаться.
Казалось бы — не было разницы.
Но в планах войны по привычке — ранения, слёзы.
Гудят самолёты…
ЇЇ ВУСТАМИ…
Моя любов зростала у підвалах,
Де сотні душ шукали порятунку.
Моя весна — це гуркіт, вибух, спалах —
Нема печалям і страхам рахунку.
Але жага до неба і до світла
Навіки закарбована у стягу.
З усіх церков летить моя молитва,
В серця героїв сіючи відвагу.
#Все_буде_мир, #все_буде_перемога.
Тримаймо стрій, народе мій зміцнілий.
Мої герої чисті перед Богом!
Всевишній, дай терпіння їм і сили!
Подано до проєкту у 2022 році
