НА ЧУЖИНІ…
Тобі до обличчя Берлін
Прага, Вільнюс, Варшава
На світі багато країн…
Але — Україні Слава!
Додому хочеться так
Наче пройшло півстоліття
Туди, що ти бачиш у снах
І де були щасливі діти
Щоб наче війни не було
Всі навколо живі і щасливі
Щоб вмить знову все розцвіло
І щоб діти не були сиві…
Щоб не був зруйнований дім
Не блукали тварини пропащі…
Тобі так до обличчя Берлін…
Але вдома завжди найкраще
Більше волі, жаги до життя
Непокірності вимогам влади
І не хоче ніхто вороття
До імперії лживих парадів
В Україні кохання це щось!
Неймовірне, неповториме
Десь у Всесвіті для нас знайшлось
Заступництво долі незриме
Краще знаю країни нема
І хай личить тобі Варшава
В тебе є твоя рідна земля
В тебе є твоя рідна держава
Повертайся у свій рідний дім
Де кохання було, було щастя
Де коханий був твій живим…
З ним ходила колись на причастя
Повертайся, заради дітей
Повертайся, дивись у майбутнє
Яке буде ціною смертей
Всіх загиблих героїв могутніх…
Знаю Прага тобі до обличчя
Там ти завжди будеш красивою…
Але все ж повертайся додому
Де ти станеш знову щасливою…
* * *
Так побудований цирк…
Манеж… метушаться клоуни
На вході сидить касир
І прикриваючись мовою
Дере з людей наших гроші
І робить їх всіх бідними
«Не страшні нам московські воші
Нам страшні українські гниди»
Ті що служать іуді за срібло
І готові мати продати
Відбираючи у людей світло
І біда зараз в кожній хаті
Гинуть кращі діти країни
Ті що хочуть бути вільними
Щоб цвіла наша Україна
Стала краще, й була сильною
Відбиваючись від ворогів
Зовнішніх… і зрадників
Стали люди сильніше богів
І вже не потрібні порадники
Правда буде на нашому боці
І хай з голови гніє риба
«Не страшні нам московські воші
Нам страшні українські гниди»…
* * *
Скільки важить життя?
Кохання? Або зрада?
Чого варта метушня?
Чого варта влада?
Скільки стоїть сонця схід?
Й скільки захід сонця?
Подивитися услід…
Торкнутися долоньці…
І людиною назватись…
Тільки щоби чесно…
Душу щоб не продавати
Бо то шлях до пекла…
Скільки стоїть поряд бути
З ким душа не плаче
З ким готовий ти відчути
Що життя то щастя…
Скільки варте те, що раз
Нам в житті дається
Й цінувати кожен час…
Бо більше не прийдеться…
* * *
Віддихавшись… задихнутись…
І без тебе знов проснутись…
І як зрозуміти, нащо?
Чому без тебе радіти?
Якщо…
Ти десь, в інших світах
А я день весь, як ранений птах
Лечу то в небо… то опускаюся
Мені до тебе треба,
Я до долі прислухаюся…
Але від неї, повідомлень немає
Я наче на волі…
Але мене хтось тримає, не відпускає
І так багато років…
А я ж до тебе хотів…
Мені б тільки бачити тебе…
Хай не торкатись…
Або забути себе…
І кохання зрікатись
Або… жити як жив
День… ніч… знов без сну
В кайданах протиріч
Зустрічати весну
Де коханню моєму —
Дві квітки в руці…
Де розбилось життя
На камінці…
* * *
Довіра тільки до армії
До тих, хто платить життям…
До політиків надії марні
Їх дорога веде в забуття
Нема віри ні в бога ні в чорта
Де вони коли плаче дитя
Коли небо над Харковом чорне
Й безпорадна людям молитва…
З нами військо до переможного
Дня світла, моєї весни
Обдаруємо усмішкою кожного
В день коли не стане війни…
НА БУДИНКУ ВСТАНОВИЛИ ПАМ’ЯТНУ ТАБЛИЦЮ ЗАГИБЛОМУ ГЕРОЮ…
Нащо мені таблиці, нащо ордени
Ви краще поверніть, коханого з війни
Хай тихо двері скрипнуть, і серце знов замре
Хай знову в нашу хату, коханий мій зайде
Я його зустріну, в очі загляну…
Як же мені боляче, кляну я ту війну…
Що забрала милого, батька… сенс життя
І тепер безкрилою, не маю укриття
Я б його від кулі, закрила своїм тілом…
Але мовчить зозуля… й волосся стале білим
Де ж ти, де ж ти Боже, чи вже тебе немає
І чому вороже, з тобою розмовляє…
Нічого не скажеш? Відкуп — ордени…
Ви краще поверніть, коханого з війни…
* * *
З нами сплять телефони…
А десь там — кохані
Ми стали стороні
Друг другу незнані
Живемо в соцмережах
П’ємо чужу каву
Мобільні вежі
Готують нам страву
Хто ми сьогодні?
Зомбі чи люди?
Ми всі самотні
Чиї тепер слуги?
Хто нам повірить
Що ми щасливі
В світі зневіри
Все неважливо
І тільки весною
Тліє надія
Сонце знов вийде
І збудеться мрія
Вийдемо ми на волю
З телеполону
Щоби зняти з життя
Свого заборону
На щастя, кохання
Радість буття…
Але поки ще
Нема вороття…
* * *
Коли закінчиться війна?
Ау! астрологи, мольфари
Коли впаде біди стіна
Коли завершиться Сансара
Мовчать «авторитетні» люди
Або прогнози — пальцем в небо
Претендували ж на роль Будди
Слова солодким лились медом…
На жаль брехня гуляє світом
Використовуючі дурість
Яка живе несамовито
Умножуючи людську тупість…
* * *
Я кохаю тебе… Такі слова прості
А вартість їх — ціле життя
І як нам всім, не вистачає мудрості
Зберегти тендітні, наші почуття
Я кохаю тебе… Кожен день можна казати
Ні відволікаючись на метушню
В коханні очі заглядати
Не залишати її самотню
Я кохаю тебе… І це так приємно
Що б’ється серце, поряд рідне
Знати, що живеш не даремно
І хоч трохи ти її гідний
І дякуєш їй, а не Богу
За щастя, тобі що дарує
За те, що живеш без тривоги
За спокій, в душі що панує
* * *
Подаруйте діагноз мені
Що я живу в мирному місті
Де ніколи не буде війни
І де душі у всіх людей чисті
Подаруйте віру мені
В те що люди змінились на краще
Що нема у дітей сивини
Й не гуляють напризволяще
Подаруйте мені надію
Що диявол то видумка… казка
І нема в житті місця злодію
І нема більше клоунів в масках…
Подаруйте мрію мені
Що на ранку мати розбудить
І що світ який бачив у сні
Більше злим ніколи не буде
Подаруйте діагноз, прошу
Що ця війна в світі остання
Й відійде біль що в серці ношу
Й світом знов буде править кохання…
* * *
Ти була поряд… а я не побачив
Твій ніжний погляд… я собі не пробачу
Ти швидко зникла… і роки без тебе
Я наче не жив… не бачив неба
Сам себе наказав… вогонь догорає
Бережу лише сни… де тебе зустрічаю
В яких ніжно цілую… заглядаю у очі
З насолодою чую, твій голос дівочий
В яких ми тільки вдвох… на всьому світі
В райських садах…. де сонце і квіти
Де ти кажеш, кохаю… і я тільки твій
Де збуваються мрії, юнацьких надій..
* * *
Так пахло з ранку мамою…
Тепло її рук зігрівало…
Душею неосяжною…
Пісні життя нам співала…
Можна було заховатись
В долоні її занурившись….
Від щастя свого усміхатись…
В дитинство знову спустившись…
Бігти стрімко по вулиці
Щоб першим її зустріти…
Швидко часи ті минулися…
І я вже вспів посивіти…
Так хочеться знов обійняти…
І тягнуться руки до неба…
Там де мій янгол — мати…
Й все плаче у хати верба…
* * *
Бути професійним рабом,
У багатьох це в крові
Пишатися ярмом…
А навколо вартові…
Боятися нагайки,
І вільного слова…
І під звуки балалайки,
Забувати свою мову…
Затикати всі щілини,
Щоби не світило сонце
Не співати про калину,
Й жити з закритим віконцем
І боятися, боятися… всіх сусідів…
Й навіть близьких
Й тих хто вже своє відсидів…
Поглядів боятись слизьких…
І коли можливість стане,
Стати вільним, незалежним
Доля дасть всім шанс останній,
Вибрати шлях протилежний
Підійнятися з колін,
Взятись за руки всім дружно
Все заради вільних змін,
І щоб не було байдужих
Хочу вірити, прийде,
Час для вільної країни
Кожен до волі прийде,
Й скаже Слава Україні!
* * *
За кохання гроші не беруть,
Нам кохання доля всім дарує,
За кохання Всесвіт віддають,
Воно в світі нашому панує,
А кохання то є Божий дар,
Той щасливий, хто зАвжди його має,
Так, кохання, то не є тягар,
Адже з ним в душі все розквітає,
Нам кохання крила всім дає,
Світло всім дарує, і надію,
І тому хто більше віддає,
Втілює нездійсненну мрію…
* * *
Вона була як і всі… Неповторна
В очах вогонь, з рота валторна
І ніжні кігті на руках…
В будь-яку мить їй зносить дах…
Їй в небі хочеться літати…
І безперервно щебетати…
Бути одній на п’єдесталі
І щоб навколо карнавали…
Щоби у ніг лежали всі
І поклонялися красі
ЇЇ, її, тільки її
Щоби співали солов’ї
Свої пісні тільки для неї
І їй призначені музеї
Були…
Де всі картини і скульптури
З її були тільки натури
Зірка вона, одна святиня
Вона для всіх людей богиня
І я схиляюсь перед нею
Перед коханкою моєю…
* * *
Нас взяли в заручники
Цілу країну
Наділи наручники
Штовхнули в руїну
Купили людей
За обіцянки
Вбили дітей…
Й жінки — полонянки…
Хлопці на фронті
В окопах, під снігом
В ранах і поті
Натрудженим вдихом…
Ті хто обіцяв,
Мир нам і волю
Все проміняв
Зрадивши долю
Мільйонів людей
Мрії, надії,
Яких рухнули вмить…
Бо прийшли лиходії…
Їх би треба в’язнить
А вони як вампіри
Під час війни
П’ють кров нашої віри
Роздають ордени…
Тим хто стежкою
Іуди пішов
Нехтуючи рештою
Срібло в цьому знайшов
Нас взяли в заручники
Але не зупинити
Людей, що хочуть
По вільному жити
Прогонимо темряву
Зійде наше сонце
Іуду русяву
Візьмуть охоронці
А ми будемо жити
Щасливі і вільні
Життю радіти
Й душею сильні…
* * *
П’ять днів до перемоги…
Це скільки? Місяць… чи два…
Чи як розпорядяться боги…
Може бути до Різдва
А може сьогодні вночі
Мені насниться сон
Що вже не кричать сичі
І вистрелив останній патрон
І в ранці сонце зійде
Над моєю країною
Моя земля розцвіте
І мир буде над Україною…
* * *
Ми вторинні… все це вже було
І кохання, і війни і бог
І добро… яким правило зло
І сумний, як життя епілог
Ми вторинні… як жуйка життя
Самообман метушні
І протерлись наскрізь почуття
І давно нема храму в душі
Нема слів в яких правда живе
І в очах нема більше вогню
Біль на серці не заживе
І я в дзвін все дзвоню і дзвоню…
А з ліктів все капає кров…
Ми ніяк не йдемо до тями
На фундаментах старих церков
Все будуємо базарні храми
Ми вторинні… наш шлях колія
Яка в пекло прямує — це доля
Заплутав в пісках наш месія
Наша сутність — вічна неволя…
* * *
Віслюк вів стадо баранів
До світлого майбутнього
Красиво говорити вмів
Для кожного присутнього
Одному грошей обіцяв
Іншому кар’єру…
Комусь землю відміряв…
Фанатам по вол’єру
Дівчатам чарівну красу
Стареньким юні роки
Всім лисим довгу косу
Худим всім товсті щоки
Товстим дієту… вмить вона
Їх зробить всіх стрункими
І що завершиться війна
Зусиллями легкими
Водив віслюк тих баранів
Роками по болотах
Давав їм часто стусанів
Всі думали — турбота
Його ж близькі, куми, брати
Гребли все із бюджету…
Як в день останній нагребти
Серебряну монету…
І плакав дощ, гой люди ж ви
Які ж дурні, нещасні
У вас немає голови
І очі вже погасли
Невже не шкода дітлахів
Онуків, рідну землю
Перетворилися в лохів
Руйнуючи знов греблю
Зал’є будинки всі вода
Всесвітнього потопу
І не залишиться сліда
Бо всі втечуть в Європу…
До чого тут віслюк? Народ?
Блукання по пустелі
Який готов за бутерброд
Крутити каруселі
По колу… так летять роки
А баранів все більше
Розмножуються так вовки
Й життя стає все гірше…
* * *
Стоїть церква посеред міста
Напихана, горда, врочиста
І юрмляться люди, біля її порога
В церков тисячі… одиниці до Бога…
* * *
Стає твердим повітря
Промінь сонця зламався
Потьмяніла палітра
Знову світ розірвався
На добре… й не дуже
Чужих і своїх
Всім стало байдуже
Став праведним гріх
Горять мільйони…
Не грошей… людей
У топці безумних
Лівацьких ідей
Десь там посміхнеться
У шостій палаті
Представник пекла
Що сріблом платить
Тим хто готовий
Душу продати
Вождям безтолковим
Йдуть слугувати
Стільки віків
Одне й те саме
Свято вінків…
Зруйновані храми…
Розірвані душі
Надії і мрії
Всі стали байдужі
І я не розумію
Невже людям мало
Що світить сонце
Полів покривала…
Дитячі долоньці…
Але ж несуть крила
На кладовища
Ламають вітрила
Носять рубища
І всі на площу
Біжать де кати
Побачити трощу
Чужих життів
Напиваються крові
Своїх дітей
І живуть безголові
В кайданах чорних ідей.
* * *
Хочу створити молитву
Не від Бога, від себе
За кров хлопців пролиту
Яку почує і небо
За сльози дружин і матерів
За сивину на скронях
Що з’явилася у наших батьків
Й за ночі, болючі й безсонні
Хочу щоб звучали такі в ній слова —
Бережи Бог Україну!
Хай до волі жага вікова
Збереже кожну дитину
Щоб коханих ніколи не розлучав
Постріл вражої зброї
Щоби Гімн України завжди звучав
І Слава нашим Героям!
Хай молитву мою, почують усі
Для кого земля українська
Найголовніша у всьому житті
І слава нашому війську
Слава народу, який не схотів
В болоті плебеїв жити
Народу який завжди готовий
Землю батьків захистити
Боже чи Всесвіт почуйте нас
Дайте на мир надію
Чому нагла смерть все танцює вальс
Я, не розумію…
* * *
На Господа Бога наділи кайдани
На себе напнули, з позолотою ряси
Благословення дарують тиранам
І знову розбрат, проповідують в маси
Від імені Бога, освячують зброю
Ракети що, ім’я диявола носять
Зеки вбивці, для них герої
За них у Бога захисту просять
Заплутались люди, кому ж тепер вірить
Якщо таке зло, поселилось у церкви
І як свою душу, іудам довірить
Тим що бажають, людської смерті
А Бог у душі, його вигнано з церкви
Там на нього, надівають кайдани
Там проміні божі, давно примеркли
Під рясою чорною, носять нагани
І треба лише, оставатись людиною
Не допоможе при цьому причастя
І тоді, над моєю країною
Буде завжди, людське, справжнє щастя.
* * *
Коли народжуються війни
Волати пізно, треба було
За дев’ять місяців до цього
Не розкривати їй обійми
Комусь приготувати зброю
Комусь закрити всі кордони
І за своє стати горою
І бити в церквах у всі дзвони
Коли народжуються війни
І гинуть наші мирні діти
Весь світ здається ненадійним
І хочеться всіх розбудити
Людей просити, ні, не треба
Вбивати іншого за просто
Бо падає на нас всіх небо
На свічки не достатньо воску
Нащо так жити, ми ж не звірі
Ми тільки раз в житті відбулись
Ми всі тримаємось на вірі
Чого ж від Бога відвернулись…
Мовчить Земля, мовчить і небо
І хтось бажає більше крові
А у людей одна потреба
Щоб жили люді всі в любові
Не можна бути вщент безгрішним
І всім добра ти сам не зробиш
Але щоб стать великодушним
Достатньо що ти зла не робиш…
Коли народжуються війни
Є темінь, світло і молитва
І кожен з нас сам обирає
З якого боку його битва…
* * *
Тіло заживе…
а душа ні
І як зомбі заживеш,
без імені
Без дитячих мрій,
не відчуваючи болю
На весь світ злий,
й на свою долю
Тіло заживе…
залишаться шрами
Гострота мине,
погаснуть всі храми
Погляд під ноги,
наче згасло сонце
І мовчать всі боги,
й янголи охоронці
І нащо були,
всі ці катаклізми
Розпечені стволи,
гасла атавізмів
Смерть навколо всіх,
сиві малі діти
Колективний гріх,
Парад єзуїтів
Тіло заживе,
шрами ранять душу
Суспільство світове,
вже не вдасться зрушить
Світ летить вперед,
до своєї прірви
Задом наперед,
поки не розірве
Тіло заживе…
а серце болітиме
Хто знає де спливе,
і де душа горітиме…
* * *
Бог постукав в ООН
А його не почули
У людей є закон
А людське позабули
І життя все по колу
Народився… і в пекло
Багатьом по приколу
Що то все небезпека
Тим хто рулить їм нудно
Гроші не допомагають
П’ють вони безпробудно
А щастя не достигають
Тому й проводять на людях
Свої експерименти
Збрешуть. І їх не осудять
Піднімуть на постаменти
Люди як діти
Вірять в діда Мороза
На дівані сидіти
Ось така, сумна проза…
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ОЛЕКСАНДРУ МАЦІЄВСЬКОМУ!
Коли дияволи читають молитви
А монахи беруть в руки зброю
Під ракетами, на полі битви
Підіймаються наші Герої
Заглядаючи в очі смерті
Кажуть всі — Слава Україні!
Їх бояться, живих і мертвих
Дикі звірі — російські свині
Їм ніколи не зрозуміти
Що таке, жага до волі
Коли навіть маленькі діти
Не хочуть жити в неволі
Коли навіть старенькі бабусі
Шлють прокльони тваринам диким
Коли їм лунає звідусіль
Щоб ви здохли, не можна вам жити
Стане світ без вас теплим і світлим
Повернуться з війни Герої,
І пам’ять вічна невинно вбитим
Хто за землю свою тримав зброю
Хто в полоні, з останньою цигаркою
Не став шкодувати себе
Сказав, Слава Україні!
І злетів, янголом в небо!
ПІСНЯ
Я живу в місті, по якому стріляють
Смертельні ракети російських фашистів
Хай мій край, Бог охороняє
І небо над нами завжди буде чисте
Ми самі собі, в житті дамо ладу
Не треба в наш дім, нести чужу віру
І місця немає, в нашому саду
Тепер назавжди, російському звіру
Лозова, вистоїть, зацвіте весною калина
Разом ми, пліч-о-пліч, Лозова це Україна
З нами Бог і воїни, з нами мова солов’їна
Разом ми одна сім’я, Лозова — це Україна
А мимо проходять такі малі діти
Їм весело б жити, у вільному місті
І кожен день, від щастя радіти
Всі наші діти, душею чисті
І ми не дамо, наш дім зруйнувати
Ми стільки віків, плекали волю
На нашій землі, будемо панувати
Ми самі свою, будуємо долю
* * *
Хочеться бути розумним
Але таких є багато
Хочеться бути мудрим
Але щоб кохали дівчата
Хочеться мати всі гроші
Які є у білому світі
При цьому залишитись хорошим
Від скоєного не сивіти
Хочеться завжди кохання
Але не в публічному місці
І жити щоби без страждання
Ну так десь, років за двісті
Хочеться щоби діти
Грались в мир, а не в війни
Вміли щастю радіти
Дарували батькам обійми
А ще, хочеться чесно
Щоб наступили зміни
І мрії могли воскреснуть
Вільної України…
* * *
Бійтесь свободи…
Нас приручали
І тліють народи
І всі мовчали
Покірно, під страхом
Роки пролітають
Всі мрії прахом
У бездонь вростають
Бійтесь, бійтесь,
Очі додолу
Тільки не бийтесь
Не множте крамолу
За звуком сопілки
Ідіть в своє море
Або десь на гільці
Зупиніть своє горе
Бідний народе
Наївний, жорстокий
Не знає броду
Шукає свій спокій…
І мимо весна,
Мимо століття
І вічна війна
Апогей лихоліття…
* * *
Скільки важить життя?
Кохання? Або зрада?
Чого варта метушня?
Чого варта влада?
Скільки стоїть сонця схід?
Й скільки захід сонця?
Подивитися услід…
Торкнутися долоньці…
І людиною назватись…
Тільки щоби чесно…
Душу щоб не продавати
Бо то шлях до пекла…
Скільки стоїть поряд бути
З ким душа не плаче
З ким готовий ти відчути
Що життя то щастя…
Скільки варте те, що раз
Нам в житті дається
Й цінувати кожен час…
Бо більше не прийдеться…
* * *
У свободи смак заліза… пороху… і поту
У свободи є надія, зберегти чесноту
Щоби сонечко в вікно… а не скрізь решітку
Щоб всі були заодно, і не йшли у клітку
Щоб лунала у гаю, пісня солов’їна
Щоби була як у раю, рідна Україна
Хай кохання, і добро, знов керують світом
Щоби вічним був Дніпро, згідно заповітам
Вірю, сонечко зійде, весна змінить зиму
Вся країна розцвіте, всі вороги загинуть…
Подано до проєкту у 2024 році
