24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ
Ми не забудемо страшний той день:
Лунали вибухи і зорі впали.
Накрила злюща тінь рубіж терен…
А на світанку міцно діти спали.
Нас ворог мріяв за три дні схопить.
Ми думали, що розум переможе,
Та «руський мір» нас рік уже бомбить,
І осоружна бійня ця ворожа.
Козацький дух звитягу нам дає,
І ми уже не ті, що вчора були.
Ми — українці! Гордість виграє!
Ми силу наших предків не забули.
Тобі не взяти Харків, Київ, Львів,
Ми вистоїмо, чуєш ти, вороже!
За вбитих наших діток і батьків
Помстимся. Сила Світла переможе!
ХАРКІВ (2023 РІК)
Харків наш — незламне місто,
Ворогу — не по зубах.
Ти герой реальний, дійсно.
Слава житиме в віках!
Попри вибухи й тривоги
Не здолати харків’ян.
На шляху до перемоги
Духом повнимось «нив’ян».
Друге літо нас лякаєш,
Вражий песе із Кремля.
Дотепер проте не знаєш:
Не твоя оця земля!
Знай, наступить Божа кара
За загублених діток —
Ти ж накрив, як чорна хмара,
Розірвав років зв’язок.
ДІВЧИНА-КАЛИНА
(пісня про воєнне кохання)
Заспіваймо про калину,
Що в лузі схилилась.
Хтось згадав свою дівчину,
Що чекать лишилась.
— Як згадаю: обіймаю
Вірную дівчину…
Та тепер війна палає,
Б’юсь за Україну.
— Мій солдате, мій козаче,
Буду я молитись,
Щоб скоріш тебе побачить,
Щоб нам одружитись.
Вірю я: моє кохання
Скрізь тебе врятує.
Ти прискориш невблаганне,
Хоч рашист лютує.
КОНВАЛІЇ
Ці конвалії, колись духмяні,
Ти давно подарував мені.
Бережу, хоч і в зів’ялім стані,
Свідків стріч з тобою навесні.
Україна бореться незламна.
Ворог нас лякає повсякчас.
Тільки гляну на букетик-пам’ять,
І відтане серденько ураз.
Б’ється милий за святу надію,
Перемога, знаю, близько вже!
Світ кохання, що так серце гріє,
Хай тебе, мій любий, вбереже.
Щезне чорна хмара, і я вірю:
Сила правди переможе все.
Ми хребет переламаєм звіру.
В небуття відправиться знак Z.
ХЕРСОНСЬКА ТОПОЛЯ
Добрий день, моя тополе!
Ти вціліла в цій війні.
Повернулась я до поля
І до дому з далини.
Стиха ти мене стрічаєш,
Листя ледве шелестить.
Ти усе, тополе, знаєш,
В тебе серденько болить.
Тут зруйновані хатини.
Скільки горя, скільки сліз!
Тут затоплені долини —
Навтішався вражий біс.
Ось і хату рідну бачу,
Що без вікон — як фантом,
А тутешні люди плачуть,
Церкви бачачи розгром.
Ти, тополе, пам’ятаєш,
Провінційне те дівча? —
Я щасливо вийшла заміж,
Дочекалась онучат…
Від підступного сусіда
В рідний край прийшла біда, —
«Іскандерами» він підло
Нищить села і міста.
Ми умилися сльозами.
Наші сльози ті святі.
Нелюд же дійде до мами
Не з щитом, а на щиті.
Треба вижити, тополе,
Всупереч усім катам!
Українцям — кращу долю,
А презирство — москалям!
Подано до проєкту у 2024 році
