ПІД ЧУЖИМ ПРАПОРОМ
Слава про імперію російську
Лине і виспівує віки.
В тому шумі завжди забувають
Що під нею є чужі кістки
Українців під російським стягом
У боях немало полягло.
Севастополь — то «російська» слава
Українців ніби й не було.
Прошуміли триста років, з гаком,
І спливли безслідно, як вода.
В річку Лета канули усяко
Триста років крові і труда.
Виживали в битвах у всесвітніх,
Не були ніколи у хвості.
Славу нашу — стяг жовто-блакитний,
Й досі розпинають на хресті.
І за шану, що у нас украли
Ми не гриземося до ножа,
Кий з Аскольдом — наші ідеали
Наша кров і пам’ять — не чужа.
Тож тримаймо синьо-жовтий прапор,
Що у руки доля нам дала.
І коня козацького нахрапом,
Не міняймо, браття, на вола.
березень 2022
ДО МАТЕРІ
Ти не вір похоронкам ніколи,
Жди мене уві сні й наяву.
Мамо, я не пройшов своє поле,
Серце б’ється у грудях, живу.
Через битви пройшов, через втому,
Лікував навіть рани в Дніпрі.
Не дійшов ще до рідного дому,
Поспішав та не встиг до зорі.
Ось коли доб’ємо бусурмана —
Всі ж дороги додому ведуть.
— Ти зустрінеш синочка Степана,
Я живий, бо безсмертний наш путь.
квітень 2022
ЛЮБОВ І ПРАВДА
Мати не будила рано хлопця.
Йшла сама у поле до зорі,
А для мене, ще до сходу сонця,
Все уже стояло на столі.
Мати захищала сина завжди,
Навіть, як була його вина.
І на захист синової правди
Непохитно стане, мов стіна.
Лаяв трохи батько за провину,
Бити не здіймалася рука.
Скаже тихо: сину, ти мій сину…
Ніби й зараз він мене гука.
Тільки поле, тільки рідне поле,
За гріхи і за солодкі сни,
Правду скаже, прямо в очі вколе:
«Що посіяв, хлопче, те й пожни».
травень 2022
ПЕНСІОНЕРОВІ
Не нарікай, що сили вже немає,
Бо гіпертонік і судомить ногу,
А серце вже на сполох калатає,
Ти, друже, мовчки вирушай в дорогу.
Можливо, що тебе розтопчуть коні,
Утопишся не перепливши річку.
Це ж краще, ніж сидіти на пероні
І в небуття чекати електричку.
травень 2022
СПОМИНИ
Вийду в поле — лине запах чебрецевий,
А у лузі пахне м’ятою трава.
В її шелесті я чую шепіт ніжний,
Твої лагідні, як музика слова.
То полощуться вербові гілки в річці
Там, де берег над рікою нависа,
Тут, ще з юності у пам’яті зосталась,
Чорним віялом розпущена коса.
То не бром, не валідол, не валер’янка,
Серце душу знов на волю відпуска,
Ще із юності далекої до нього
Доторкнеться дорога мені рука.
Голова вже побіліла, наче айстра.
Не скажу я ані людям, ні тобі,
Що палає наді мною синє небо,
А я бачу твої очі голубі.
червень 2022
* * *
Напевно, тиждень, як не стало тата,
Бо їжу всю забрали людолови.
Здається, разом з нами плаче хата.
Украли й хліб, хоч зліплений з полови.
Вже не шепоче, тільки стогне мама,
Не плаче братик, крижаний на дотик.
Ввижаються весь час небесна брама
І хліба крихти, що кладу у ротик.
«Щоб вам усе життя не їсти хліба,
Того, що відібрали у родини!» —
Клянуть катів від малюка до діда,
Хто вижив на теренах України.
листопад 2022
Подано до проєкту у 2022 році