ПЕРЕКИНУТИЙ ВСЕСВІТ
Ми не знаєм, яка нині дата,
Дні рахуємо днями війни.
Ми всі разом! Нас дуже багато!
З нами Бог і надія весни.
Серце рветься від гніву і люті
За зруйновані села й міста.
Всі народи сьогодні прикуті
До країни, де правда свята.
Наша Армія, Мова і Віра
Світять нам в непроникній імлі.
Молитвáми уславимо щиро
Перемогу добра на Землі!
І думок пульсуватиме стрекіт
Серед тих молитóв при свічах,
Як тремтів перекинутий Всесвіт
У сирітських дитячих очах.
березень 2022
РЕФЛЕКСІЯ
Останній день літа. Не плачу.
Та думку жену повсякчас,
Що більше уже не побачу
Щасливими, юними нас.
Соромлюсь свого ескапізму.
Та тільки без цього — ніяк.
Крізь дивну імерсію-призму
Реальне вивчаю життя.
Полинуло літо в минуле.
Лише все триває війна.
Ще й холоду ми не відчули,
А хочеться знову тепла.
Життя наше — буря у склянці,
Над прірвою вічний політ.
Милуємось квітами вранці,
Та осені шлемо привіт.
Минуле не завжди минає,
Блукає за нами, як тінь.
Вітається осінь навзáєм,
Байдужа до наших хотінь.
серпень 2022
ЗНОВ ПОВНЯ…
Знов повня — у вікно, і знову не засну.
Як вимкнути цей Місяць, не збагну.
Те хиже око повні — тривог буденних підсумок.
Ми з нею давно, наче підмет і присудок,
Вже не можемо існувати одна без одної.
Вона найкраща найгірша подруга у безкраїй безодні
Темно-бузкових небес. Приросла там навічно
І бризкає холодним світлом, аж ріже у вічі.
Відчуваю, як те світло проростає крізь мене
Віртуальними променями, стрілами вогнéнними.
Повня вперто навчає мене розлукам.
Дурна не підозрює, яка в них жахлива мука.
І дражнить мене, щовечора викидаючи на узбіччя.
А я так хочу навчитися стрічам.
25.03.2024
* * *
Ти дивна людина, ніби родом з ангéликів.
Ось знову наловив собі барвистих метеликів,
Роздаєш їм дивні імена
І чекаєш, що за літом знову весна
Прийде з надією на все добре у світі.
А справи усі тепер назавжди покинуті.
Коефіцієнт корисної дії
Дорівнює нулю. І ти в безнадії
Знову поріжеш собі тонкі вени.
Але ти виживеш! Конче! Напевне!
Ані краплини крові не бризне в сміття,
Бо я завжди рятую чужі життя.
25.03.2024
* * *
Я вже не твоя княгиня.
До від’їзду залишилось пів години.
Пів години — тридцять скорих хвилин.
Такий невблаганний часу плин.
Без мене ти знов перестанеш всміхатись.
Я ніколи про це могла не дізнатись,
Якби не важливі певні відомості —
Електронні листи Її Висóкості,
Моєї подружки осені-вишеньки:
«Я відлітаю. Мене всі залишили…»
Чи увійду колись знову в ці двері?
На потуху п’ю Кроваву Мері.
Вже час! Будильник дзвенить непривітньо.
Ти будеш дико ревнувати мене до квітня,
Потім розлюбиш, цьому точно бути.
А я забуду тебе забути.
25.03.2024
* * *
Я перестала давно звучати стерео.
Життя перетворилося на моновистави.
А існувати одиноким деревом —
Безглузда доля дурної слави.
Дрібними зрадами місто окутане,
В сіре каміння сутінь вкарбована.
Дійсність напружує іспитом новим —
Вчить спілкуватися в чаті забутому.
Знов до комп’ютера з горнятком кави,
І — загубитися в мережі Інтернету.
Нехай зачекають покинуті справи.
Сучасна Голгофа — віртуальні тенета.
27.03.2024
ЗАСТУДЖЕНА
Ця осінь не буде ранньою,
А в минулого літа — твій запах.
Я писала тобі послання
Підборами на спині асфальту.
Я тобою знову застуджена.
Хоч і знала, наскільки загрозливо
У п’янкому гарячому збудженні
На вечерю їсти морозиво.
Ні про що не питати у тебе, ні!
Пам’ятати лиш очі і голос твій,
Руки сильні і пальці ніжнії.
Мов закуталась крилами білими.
Чай з малиною не допоможе мені,
Від жаги все нутро кипить.
Достобіса стосунки у нас складні.
От і серце тепер болить.
Але знову, відкинувши все метушнé,
Йду до тебе, кохання моє.
Знаєш, що в нашій любові страшне?
Те, що вона у нас є.
29.03.2024
ДИВНА ВЕСНА
Не весна, а якесь божевілля.
Чом дерева чорніють невесело?
Після всього, що ми пережили,
Я так легко тебе викреслюю
Із нечуваних хтивих жадань,
Із тужливих ночей безсонних,
І зі списку друзяк — без вагань!
І з весняних недуг сезонних.
Так непевно минають дні.
Та хоч часом пече сумління,
Не загрожує вже мені
Псевдодружба з твоєю тінню.
Було б краще тебе порішити,
Отруївши зміїним жалом.
Я й сама перестала би жити
І весну б на шматки розірвала.
Ти для мене — безцінний маяк.
Мої рани лікуєш чарівно.
Бач, без тебе мені ніяк.
А тобі без мене — не дивно?
03.04.2024
Подано до проєкту у 2024 році
