* * *
На світанку загрюкало в вікна, у двері:
— Здрасті! Не чекали? А я приперлась — війна!
Я прийшла визволять руський мір від бандерів.
Де хліб-сіль? Немає?!! Тоді звиняй…
«Бах!» в пологовий (Достоєвському і не снилось!),
В універ, по атомних (це масштаб Толстого).
Жилмасиви, лікарні, «живі коридори», школи…
Смерть вжахнулася — стільки уже накосила.
На горіхи дісталося тим же таки «доброчинцям».
Москалі прозрівають — їх навчають цьому ЗСУ,
Оборона, прості мовноруські вкраїнці,
Бо нічим не зламати ні правди, ні волі красу!
І Бог сьогодні на передовій.
Триває цей виснажливий двобій:
Ясне і добре — там криваво-чорне.
Тут — янголи, а там усе, що в чорта…
* * *
Цікаво знати:
А чи приймають посмертно в НАТО?
Може, й Росії подати заяву варто?
Вона ж шукає союзників і партнерів,
Ходить по краю, визирає,
Кого б іще визволити?
На кого не вистачає у неї нервів?
Від її доброчинності
У когось низ болить,
У когось серце і голова.
Десь Бєлгород, десь Ростов
Не підбирають уже слова
«захвату» — одне «овва!»
І без кінця ковтають «по сто».
А Бєларусь?
Ще трохи — і — «хрусь!»
Отака вона велика Росія,
Росія — не Русь…
* * *
Я і моя втома —
ми удвох удома.
Страждаємо:
новини читаємо,
пігулки ковтаємо,
осміхаємося і плачемо;
бачимо,
що за фактами всього не відзначено,
та й те, що усім повідомлено —
таке страшне, обездолене.
Ми із втомою, як вкопані, стали
як монумент чи братська могила,
а день обігнав нас, побіг далі.
А ми не із сталі
й чогось не змогли ми…
Та ПЕРЕМОГА (точно!)
буде!
Світ ще більше про все загуде —
світ розпирати буде
від огуди і суду…
Тільки такі, як і ми, люди
шукатимуть день,
в якому втратили
сина/доньку/батьків/дитя десь
і з життя в не життя втрапили…
07.04.2022
ДИПТИХ
1.
Єство прикуте до екрану:
очі вихоплюють, вдивляються, жахаються;
розум прикидає, сперечається, перепитує, підраховує…
Руки самі хапають телефон, набирають,
аби на власні вуха почути рідний,
дорогий, дуже важливий чийсь голос…
А ще серце, сховане в клітці,
з душею обійнялося і плачуть,
втомлені і зболені, затерплі в очікуванні
Перемоги наших
і МИРУ.
2.
Найкраща музика нині — голос:
«Доброго ранку» та «На добраніч»…
Найкраще кіно — коли на екрані
в металобрухті дорога, поле.
Найкращі хвилини, коли затишшя
(несамохіть рахуєш до тиші):
ані сирени,
ні свист міномету…
Їй Бо’ — це найкращі зараз моменти.
* * *
Зізналась троянда: «Хочу цвісти!
Війна там чи не війна…
Бо я — троянда, я саме з тих,
що прагнуть красу у життя нести.
Війна ж — це смерть, та вона, вона
знає лише руйнувати!
Я ж хочу цвісти і кохати».
І заусміхалися клумби братків,
троянд, чорнобривців, петуній.
А дні жаскі (бо війна!), бридкі,
а тут — мистецтво — квітів рядки:
такий от привіт «Стугні»…
І долинають вибухи звідти.
А служба висаджує квіти.
На Салтівці, правда, ще не до клумб.
Спасіння одне — волонтери,
що ризикам і смертям на глум
(такий собі добровільців клуб
не за похвалу в етері!)
живим ледь
і ліки, і харч принесуть,
бо в цьому вбачають життя свого суть…
Такий наш Харків: герой, дивак.
Уже на третину в руїнах
під вибухи
мріє себе збудувать
містом нової країни!
Пла-ну-є!
Поки ворогів вибивають,
сміття під обстрілами вивозять,
поки пожежі і скрізь загрози —
у кожному дні: поезія-проза…
Стривожені змучені душі.
Проте
глянуть на клумбу — троянда цвіте!
Подано до проєкту у 2022 році
