* * *
Все плаче посивіла мати що сина жде,
а сина вже нема…..
Бо той москаль проклятий, забрав життя її дитя.
Чого не дзвонить і не пише, тихенько шепче і сльоза тече,
невже зміг маму він забути, та ні Ви що, це все пусте…
Війна ж не іграшка й не цяця, йому там ніколи,
невже москальський холоп лупить із гармати
рівняє землю, кидає пил в лице…
Оберігай його ти Боже, від злої кулі, фосфору і мін,
молю тебе, чужого сина тоже ти збережи,
ти збережи.
Та зранку задзвонив тривожно мобільний мами,
думала що син,
то командир, пробачте мамо що сина Вам
я не зберіг..
Земля з-під ніг пропала миттю, за що це Господи мені,
єдиний син, не може бути, не вірю, все як уві сні.
І голова ще більше посивіла, мій рідний син, тепер тебе немає….
Мій милий ангел, якби я хотіла, щоб то був сон,
щоб не була війна…
І як же мені далі жити, убили батька й сина вже нема,
кому всміхатись і кому радіти
кому віддати всю свою любов сповна.
Вклоняюсь низько низько до землі я,
захисникам країни, Вашим матерям,
за те, що в скрутний час країну не покинув,
за те, що проливаєш кров за нас.
* * *
Якби ви знали москалі як люто ненавидім вас,
за те що з градами вночі, як звірі ви прийшли до нас.
Дітей вбивали, літніх і калік,
міста і села ви стирали в порох,
ви думали ми вдячні вам навік
що ви зробили нам в країні морок…
І стогне Земля, плачуть небеса,
і плачуть діти, літні плачуть люди.
О, Господи, та зупини ти москаля,
хай здохне ворог, хай розквітнуть квіти.
Нехай додому повернеться син,
чийсь чоловік, дідусь чи дядько,
хай зникнуть війни всі навік,
а москалі померли від прокляття..
Хай здохне путін і його орда,
своєю кров’ю захлебнуться суки,
а наші хлопці їм дадуть сповна,
свинцевої наснаги прямо в дупи.
Щоб «визволителі» усі, померлі,
та які ще лазять
не знали спокою душі, й
навіки вічні будуть мразями!
(Перепрошую за деякі слова, накипіло…).
* * *
Стоять поля, на них пшениця,
від горя почорнілі вся,
москаль не дав її стеблу скоситися,
не дав їм стати хлібом на столах
Не дали хліборобам нашим
зібрати урожай з поля,
кидали бомби, стріляли із гармати,
щоб урожай спалити наш до тла.
А де не вспів москаль спалити поле,
то мінами засіяли поля,
від голоду щоб наш народ схилився,
та на коліна впав до москаля.
Такого не було й не буде,
Ніколи не побачите ви це,
Щоб впали наші люди перед вами
На коліна,
Щоб голови схилили вам в лице.
Бо наша Україна є незламна,
Квітуча і нескорена ніким!
Війна нас згуртувала в камінь,
Щоб дати відсіч, бо Україна понад усе!!!
Український солдате ти — найкращий,
Навіки славимо тебе!
Благаєм Бога, подаруй їм щастя,
Й залишитись живим, понад усе.
У цій війні, ненависній, проклятій,
Хай згине краще ворог десь в пітьмі,
А ти живи, український солдате,
Бо ти найкращий воїн на Землі!
Подано до проєкту у 2024 році
