МОЛИТВА ДО ПРАЩУРІВ
Дивлюсь на воду синьо-чорну —
В душі вітри…
Ще вчора я була мінорна,
На все згори
Дивилася, не розуміла:
Зима іде!
Її холодна мерзла сила
Вже більш не жде…
В обійми захопила душу,
Ріку взяла
І трусить нас обох, як грушу,
Хоч і без зла,
Та відчуття — не із приємних —
Душа болить,
Здається, все було даремно
І кожна мить,
Яка колись здавалось щастям —
Тепер сумна…
І кожна карта — не до масті…
Й печаль — без дна…
А це всього лиш сіра осінь…
Та ще — війна!..
І серце перемоги просить
В тривожних снах
І молиться до древа роду:
Спасіть з небес
Людей, Вкраїну і природу!
І світ увесь!
Бо нелюди, що зовні схожі
На звичайнісіньких людей,
Усьому людству вже ворожі
Засиллям путінських ідей.
…Народ — в борні за нашу неньку.
І втрати наші немалі…
А ці кацапи-воріженьки —
Сміття землі!
09.11.2022
* * *
Будинок прадіда моїх дітей.
У ньому народились внучки наші.
Він для родини й друзів був, як чаша,
Що повна затишку, добра, ідей.
Тут ночували з різних міст і сіл.
Бували, часом, зовсім незнайомі,
Та почувалися й вони, як вдома —
Відкриті душі та накритий стіл.
А скільки тут звучало різних мов!
Німецька, польська, чеська, українська,
Болгарська, караїмська, осетинська,
Азербайджанська, і англійська, і грузинська —
Тепер і не згадаю всіх розмов!
Російська мова теж звучала тут.
Так часто, мабуть, як і наша рідна.
І росіян ми зустрічали гідно —
Сказати не могли, що їх не ждуть…
І приїжджали друзі звідусіль!
Будинок їх стрічав із хлібом-сіллю,
І в будній день влаштовував неділю —
В усіх розмовах цукор був — не сіль!
…І ось росія почала війну —
І зранений будинок наш з учора
Стоїть розгублений в зневірі й горі…
І німо вікнами кричить: «Чому?!
Як ті змогли, хто їли тут наш хліб,
Пили узвар із груш із цього саду,
Тепер щодня з ракет по нас стріляти
І принести нам стільки мук і бід?!
Де совість їхня?! Що ж вони мовчать,
Не протестують проти вбивств, насилля?!»
Війна вже стільки й росіян скосила —
Проте в них страху на вустах печать…
І, нежилий тепер будинок наш,
Пригадує розмови за пів віку,
Яких було у ньому тут без ліку —
Й несе в собі війни страшний вантаж…
Й не може зрозуміти все одно
Тієї підлості та ницості росії,
Яка вбиває прагнення та мрії,
Сама попавши вже давно на дно…
27.12.2022
* * *
Ми перше покоління без війни,
Але вона і нас таки дістала
І розстріляла наші мирні сни, —
В будинках закидала й у завалах…
Глушила ранок той вогнем ракет,
І танками вривалася із рашки,
Бо пережити не могла наш злет —
Без України на росії тяжко.
Не може кремль змиритися, що ми
Кайдани розірвали й стали вільні,
Що вийшли з-під російської пітьми,
Яка віками нас вкривала щільно.
…А що таке росія без татар?
Без чувашів? Марійців? І таджиків?
Вона не може без війни та чвар —
Лише з грабунками така велика!
…Буряти і якути — всі вони
Колись були загарбані москвою.
У цьому вже немає новизни:
Вони не дочекалися розвою.
…Алтайці, адигейці, як усі —
У давньому й безвихідному рабстві:
Анексувала землі звідусіль
росія із презирством і нахабством.
…Башкири, дагестанці, інгуші —
Оце і є росія повнолюдна?!
москва давно вже цілий світ смішить —
Без них усіх вона якою буде?!
Загарбані і надра, і ліси,
Степи і гори, і повітря, й води!
Ні грудочки землі, а ні роси
Своєї вже немає у народів.
…Калмики, кабардинці — як без них?!
Ким керуватиме тоді «месія»?!
Хоча б один народ із рабства зник —
Чи буде повнокровною росія?
…Єзиди? А чеченці? А мордва?
Лезгини? І тувинці? І хакаси?
Можливо, пам’ять їхня ожива —
Й вони з ярма звільняться всі відразу?
Бо перед кожним у росії — гріх:
У різний час винищували кожен!
…Втомилася пригадувати всіх —
Вони самі все пригадати можуть…
москві не змити вічної вини
За всі злодійства, вбивства та знущання!
Народи підневільні… Та й вони —
Захочуть від росії від’єднання.
24.02.2023
СКРІЗЬ НАШІ ЛЮДИ…
Скрізь наші люди: в Кьольні і в Берліні…
Як вихором розкидало по світу!..
Батьки розлучені війною й діти —
А цінності, як виявилось, тлінні…
Скрізь наші люди: в Кракові й Варшаві,
Немов крилате ясенове зерня…
Коли ж воно назад тепер поверне
Довершувати в Україні справи…
Скрізь наші люди: в Ліберцях і Празі…
Куди кого закинуло війною —
Не обійшла нікого стороною
І обпалила душі всім відразу…
Скрізь наші люди: в Варні і Софії,
Дітей спасають від ракет рашистських…
І вірять в те, що перемога близько,
І виколисують у серці мрії…
Скрізь наші люди: в Палма і в Мадриді,
У лютому відправилися в ирій,
А вдома на обійсті попіл, вирви,
Без шибок вікна й двері в світ відкриті…
Скрізь наші люди: в Делфті й Амстердамі,
Відірвані від дому й Батьківщини,
Про неї мріють гаряче щоднини
Й живуть лиш сподіваннями і снами…
Скрізь наші люди: в Яссі й Бухаресті…
Живуть, хоча думками в Україні…
Додому серце птахом віри лине,
Бо вірить ЗСУ — і силі, й честі!
Скрізь наші люди: в Ларісі й Афінах —
Війна нещадно сім’ї роз’єднала.
Пролито крові й сліз уже чимало —
А нелюди знаходять радість в війнах.
06.05.2023
* * *
Ніч з 23-го… Спати не можу…
Так, як два роки тому…
Стукає серце у грудях тривожно —
Передчуває війну…
Господи, змилуйся! Знаю, не буде
Милості нізвідкіля…
Передчуває і небо, і люди —
Скоро здригнеться земля…
Тріснуть шибки у будинках і долі
Тих, хто щасливий тут був…
Сніг загориться від полум’я болю
В першу ж криваву добу…
Хто з чотирнадцятого ще не вірив,
Що в Україні війна,
Переконаються в тому, що звірі
Знову напали на нас.
24-те — це кров і прозріння.
Рана навіки жива.
Це не забудеться й крізь покоління…
Рік у окопах… І два…
Стільки на небі вже наших героїв…
Стільки в будинках- живцем…
Майже ще діти беруться до зброї
В час вирішальний оцей…
24-те — це підлості віха
З боку сусідів-катів,
Що у смертях бачать радість і втіху —
Ви лиш послухайте їх!
Та в боротьбі за свою Україну
Наші — найкращі сини! —
Зайди-приблуди все рівно загинуть
В жерлі цієї війни.
24.02.2024
Подано до проєкту у 2024 році
