НІ ВІЙНІ!
Я посивіла за чотири дні,
Я постаріла за чотири дні.
Але я не втомилась скрізь писати,
Кричати та благати: «Ні війні!»
Зміцнила духом за чотири дні,
Зненавиділа лютих ворогів.
Я друзів перевірила «на справжність»:
Хто до яких належить берегів.
Знайшла підтримку за чотири дні,
Відчула, що ми сильні, не одні!
Давайте разом на весь світ кричати:
Я хочу миру в Україні! #нівійні!
28.02.2022
АМЕЛІЯ
Маленькій дівчинці хотілося співати…
У бомбосховищі — непідходяще місце.
На вигляд років сім їй можна дати,
Без двох зубів передніх, у намисті.
У светрику із гарними зірками,
Із локонами світлими, як сонце.
«Матусю, можна я їм заспіваю?» —
Питала серед сотень незнайомців.
«Співай, звичайно, доню, можна, можна…»
І залунала пісня несміливо.
А люди швидко всі позатихали,
Бо це було неначе справжнє диво.
Затих малюк, що плакав без угаву,
І сльози витирає його мати,
Якийсь дідусь на телефон знімає
Й шепоче тихо: «Нас не подолати».
А пісня лине впевнено й одверто.
І світло від свічок — немов софіти.
Хоч замість сцени табурет старенький,
Артистці публіку вдалося підкорити.
Шалені оплески, такі довготривалі.
Від болю рветься серце материнське:
Співати б їй у школі, не в підвалі.
Не під снарядів супровід чужинських.
Дитино! Як же пісня може дати
Нам силу та надію запалити!
Маленькій дівчинці хотілося співати
І жити їй хотілось, просто жити!
07.03.2022
ВРОДЖЕНИЙ ІМУНІТЕТ
Пологовий будинок. Маріуполь.
Це навіть не будинок вже — руїни!
Агонія? Безумство? Або, може,
Побочка від російської вакцини?
Сміливці, ви воюєте з жінками,
Із немовлятами, чи з тими, хто в утробі!?
Забракло духу битись з вояками?
Фашисти довбані ви, гніди вузьколобі!
Ніколи не пробачу вам: стріляти
По дитсадках, пологових будинках…
Це геноцид: з народження вбивати,
Якщо ти українець, українка!?
А ми назло народжуємо вільних,
Здорових і щасливих українців,
Які із перших днів вже набувають
Імунітет на дикунів-чужинців.
09.03.2022
КРИВАВИЙ КАЛЕНДАР
Минув вже місяць, а неначе рік!
Час зупинився в лютому. Це точно.
Вже місяць, як це військо упирів
Мою Вкраїну підкорити хоче.
Обізнані про правило двох стін,
Додатки встановили ми тривожні,
І діти знають, де безпечно їм,
І моляться тепер усі безбожні.
Мільйони українців за кордон,
Рятуючись від орків, повтікали,
Бо їхнє місто — то Армагедон,
Бо вдома смерть і голод їх чекали.
На Восьме березня просили всі жінки
Геть не тюльпанів — тільки перемоги!
Немає в нас тепер окремих мрій,
Немає в нас опрічної дороги!
І квітень незабаром, посівна…
До Великодня треба готуватись.
Уже прийшла справжнісінька весна!
А нам би вижити, а нам би врятуватись!
Коли вже Перемога, де ж той мир?
Та скільки ж має ще пролитись крові?
Кривавий календар наш відривний.
Його листки, на жаль, не паперові…
Вони із болю й безлічі могил.
Із вкраденої усмішки дитини.
І смерті воїнів, що до останніх сил
Обороняли неньку-Україну.
Вони з жаху, із нищівних блокад,
З гуманітарки, що не пропустили,
Із родичів, які не вірять в ад,
Із друзів, що тобі не подзвонили.
Із тих сирен проклятих і з проклять.
А нам би будні, нам свята би знову!
Коли на всю Вкраїну засурмлять
Про нашу довгождану Перемогу!
24.03.2022
СЕРЦЕ МІСТА
Завмерло рідне місто. Знов прильот.
Потужний. Поруч. Аж здригнулись стіни.
І не боїться тільки ідіот.
Я плачу із онучкою в обіймах…
Як страшно, Боже! Де мій телефон?
Дзвоню швиденько чоловіку, сину.
Усі живі! І погляд до ікон.
І знову заспокоюю дитину.
Кричало місто. Рана так кровить:
Поцілили в самісінькеє серце.
Ще дуже довго буде всім боліть
Цей день, коли яскраве сонце
Закрили хмари попелу і дим,
Коли за мить палац — уже руїни.
Культури й творчості наш любий дім,
Один з найкрасивіших в Україні.
Ридає місто. Посивіло враз.
Мої онучка затискає пальці:
А що, тепер нема БК у нас?
А я куди ходитиму на танці?
Не плач, дитино, відбудуєм ми
Усе, що клятая орда зламала.
Ще виступатимеш на сцені ти,
Як і колись бабуся виступала.
20.05.2022
Подано до проєкту у 2022 році
