* * *
Синь березневої мерзлої ночі:
Більше не видно — де попіл, де сніг.
Чути — де смерть, де життя, де пророчі,
А де — думки, що зірвались на біг.
Холодно так, що застиглі зіниці
Будівель, спалених жаром війни
Дивляться в небо. Щось ділить і злиться
Небо на сітку. На клапті Весни.
Сни від сьогодні важкі, наче гуркіт
Від літаків, що руйнують наш дім.
Світ розлітався в палючі ошурки,
Світ видихав у обличчя нам дим.
Холодно так, наче плаче планета.
Холодно вголос. Холодно йти.
І у свідомості тліють комети —
Те як було. Як не буде. Мости
Рвуться, як рвалися гради об стіни.
Обстріли. Біль. І пронизливий страх.
Місто моє, що скипіло до піни,
Місто моє. Оживи. Хоч у снах.
05.03.2022
* * *
Играть в коридоре в карты
И пить неостывший чай.
И каждое утро — «как ты?»
Не спать, когда надо спать.
А там же весна и солнце.
А там же почти апрель.
А психике очень скользко,
Не верила, так поверь.
Не видела, так увидишь,
Не слышала, так услышь:
Здесь древние Боги килем
Проходят сквозь плотность крыш.
Я слышала… Ощущаю
Земля пробудилась. В высь
Возносится сила. С нами.
Над нами. За нас. Молись.
23.03.2022
* * *
В мене немає слів, лише однісінька тиша.
Вітер здіймає пісок. Вище. Вище і вище…
Вітер здіймає моря. Під самісінькі зорі.
Скажи, що дужче пече — божевілля чи горе?
Боги все бачать. Мовчать. Їх обличчя холодні.
Погляди їхні киплять. Небо тут — як безодня.
Боги все бачать. Не сплять. Колисають могили:
Щоб ті, хто потрапив у них, набралися сили.
Боги живої Землі. Ті, що вічні, як Всесвіт,
Як і в прадавні часи, знов сузір’ями креслять
Наші шляхи. Зцілюють закатовані душі.
Боляче так, що думки мої з місця не зрушать…
В мене немає слів. Лише однісінька тиша.
Вітер здіймає пісок. Вище. Вище і вище.
А вас, недолюдей, за кожне вбивство і підлість,
Вас зжере вогнем. І ваш сучий проклятий рід
весь.
03.04.2022
* * *
Поговори зі мною.
Тихим шепотом лісу
Хмари кинуть завісу
Ранком. Снами. Імлою.
Поговори зі мною.
Подих в шелесті степу
Лупи — роси-планети
З сонцем кулями сходять.
Поговори зі мною.
Вітром — житньому полю
Місяць, як символ волі —
Роги змочені кров’ю.
Поговори зі мною.
Поговори зі мною.
Поговори. Зі. Мною.
19.04.2022
* * *
Під небом цим, що близько і, неначе, синню нас огортає,
Я опускаю свої побиті іржаві крила зі сталі…
І немовби вже літо — тепло і свíжо [ледь видко світанок].
Це те, що було і лишалось незмінним завжди, наостанок.
Світ навкруги розлітається в краплі, розривається в друзки…
І все так мінливо і всі ми герої [і всі боягузи],
До неба здіймаються наші вчорашні і нинішні друзі,
По видимій їм лиш безкрайній [і рівній] летовищній смузі.
Тремтить невимовно щось ззовні, [що глибше душі і образи].
Тримаємось. Що є змоги. Ми сильні. Ми незламні. Ми разом.
Одразу тверезо, неначе моря захлинулись сльозами.
Природа із нами. І Сила із нами. І Боги із нами.
12.05.2022
Подано до проєкту у 2022 році
