24.02.2022
Всі прокинулись…
У четвер, рано-вранці,
Десь о 5 годині.
Ні, цей час я запам’ятаю назавжди…
5:15. Точно! Точніше бути не може.
Було чутно постріли, які закарбуються у мене в пам’яті ще надовго.
Своїми пекельними звуками, ракети розривали кожне серце українця тим ранком.
Не було навіть сліз, просто трусило.
Не було паніки.
Я ніби виявилася до цього готова…
Лякало тільки відчуття, наче твоє рідне місто вже не може повноцінно бути твоїм.
У повітрі стояв присмак чужинства…
Пам’ятаю тільки слова мами у суцільній темряві, які було чутно з іншої кімнати:
«Почалось? Це вон…?»
Я зрозуміла все раніше, ніж вона встигла договорити…
ВЕСНА У ВОГНІ
П’ята ранку на годиннику,
Все обірвалося умить…
«Чого ти хочеш вже, розбійнику?» —
Вся Українонька кричить.
«Це що, війна?», «Я що, у сні?» —
Тепер такі мої думки.
Ніхто до станнього не вірить,
Тільки ридання голосні…
Не бійтеся,
скажіть хоч слово!
Благаю вас, молю усіх,
Але замість того — відмова,
Для них війна — це лише сміх.
Їх непокоїть матеріальне:
Квитки, у 3 рази дорожчі,
Блок «Nike», відключення від «SWIFT».
А у нас — вибухи щоночі,
А нам — пожити ще б хоч мить…
Пройшло два тижні тих страждань,
Але це все не припинялось.
Крім їх цинічних виправдань,
У нас — нічого не мінялось!
Минув сімнадцятий вже день..
І я живу!
Живу надією на краще,
Але події ці пекельні запам’ятаються назавше.
— «Ну нет же войск!»,
— «Да, в самом деле! Сказали, что не бьют людей!».
Але я тут, я в Україні,
бачу діяння НЕлюдей.
«Коли все це вже закінчиться?», —
Кричить змарнілий Харків мій.
Там Київ ще кровоточиться,
Не треба «рятувати», зрозумій!
Я вірю в мир, який настане!
Вже скоро, скоро, почекай!
Тільки боліть не перестане,
За мій найкращий, любий край!
12.03.2022
УКРАЇНА ПЕРЕМОЖЕ!
(акровірш)
Усе почалося лютневого ранку:
Кривавий свист чужих «касет»,
Ракети б’ють безперестанку…
А сльози створюють квартет.
Її жадають захопити,
Нашу свободу і права.
А ми — хочемо вільно жити,
Правдиві є НАШІ слова.
Евакуація тривала дня чотири,
Рішучість — була моїм другим ім’ям.
Евдемонізм покинув всі квартири,
Міста хопило гнівним полум’ям.
Огні у небі билися щоночі,
Жалілися на біль весни сніги,
«Еволюціонували» ясні очі
Подано до проєкту у 2022 році
