Харківська обласна універсальна наукова бібліотека

Романовський В’ячеслав

Романовський В’ячеслав

Романовський В’ячеслав Євгенович народився 5 вересня 1947 року в селищі Войковський (нині Копані) Амвросіївського району Донецької області. Дитинство та шкільні літа минули на Харківщині в селі Піски-Радьківські. Після закінчення середньої школи трудову діяльність розпочав у щойно створеній редакції Шевченківської районної газети «Вперед» літпрацівником. А потім була служба в армії в казахстанському степу на ядерному полігоні під Семипалатинськом, навчання на філологічному факультеті Харківського державного (нині національного) університету, вчителювання. З 1977 по 2009 рік — журналістська робота в обласній «молодіжці» «Ленінська зміна», «Вечірній Харків», редакторство в тижневику Південної залізниці «Южная магистраль», праця в газеті «Слобідський край».

Член Національної спілки журналістів України (з 1980 р.), Творчої асоціації літераторів «Слобожанщина» (з 1990 р.) та Національної спілки письменників України (з 1997 р., рекомендували знані майстри слова Василь Боровий, Роберт Третьяков і Юрій Стадниченко). Голова ТАЛ «Слобожанщина».

Автор понад двох десятків збірок поезій та книжки есеїв і бесід «Осяяла натхненням Слобожань». Лауреат муніципальної премії імені Олександра Олеся 2002 року за збірки поезій «Князівство любові» та «До квіту хризантем» і літературної премії імені Василя Мисика Національної спілки письменників України 2008 року за книгу віршів «Цвіт озимини», а також літературних премій імені Михайла Чабанівського за книгу вибраної лірики «Ласкавка», імені Петра Василенка за збірку віршів «Надвечір’я», імені Пантелеймона Куліша за двотомник «У дива на виду», імені Олександра Масельського за вірші останніх років.


Романовський В’ячеслав

Романовський В’ячеслав Євгенович народився 5 вересня 1947 року в селищі Войковський (нині Копані) Амвросіївського району Донецької області. Дитинство та шкільні літа минули на Харківщині в селі Піски-Радьківські. Після закінчення середньої школи трудову діяльність розпочав у щойно створеній редакції Шевченківської районної газети «Вперед» літпрацівником. А потім була служба в армії в казахстанському степу на ядерному полігоні під Семипалатинськом, навчання на філологічному факультеті Харківського державного (нині національного) університету, вчителювання. З 1977 по 2009 рік — журналістська робота в обласній «молодіжці» «Ленінська зміна», «Вечірній Харків», редакторство в тижневику Південної залізниці «Южная магистраль», праця в газеті «Слобідський край».

Член Національної спілки журналістів України (з 1980 р.), Творчої асоціації літераторів «Слобожанщина» (з 1990 р.) та Національної спілки письменників України (з 1997 р., рекомендували знані майстри слова Василь Боровий, Роберт Третьяков і Юрій Стадниченко). Голова ТАЛ «Слобожанщина».

Автор понад двох десятків збірок поезій та книжки есеїв і бесід «Осяяла натхненням Слобожань». Лауреат муніципальної премії імені Олександра Олеся 2002 року за збірки поезій «Князівство любові» та «До квіту хризантем» і літературної премії імені Василя Мисика Національної спілки письменників України 2008 року за книгу віршів «Цвіт озимини», а також літературних премій імені Михайла Чабанівського за книгу вибраної лірики «Ласкавка», імені Петра Василенка за збірку віршів «Надвечір’я», імені Пантелеймона Куліша за двотомник «У дива на виду», імені Олександра Масельського за вірші останніх років.

 

* * *

Війна зламала мирний хід життя:
Над містом жах ракетного виття
І вибухи, і зойки, і вогні.
В підвалі ночі і в підвалі дні,
Де цуценя тремтить і підвива.
А тиша творить радісні дива,
Бо сонце сяє і співає птах.
Бійці тероборони на постах —
І все смертельне стерлося на мить.
Лиш цуценятко злякано тремтить…

19.03.2022


* * *

У руїнах сьогодні палаци і тихі двори,
Де звучала й російська, нав’язана всім нам з кріпацтва.
Та земля моя мила — славетна колиска козацтва —
Вчила кожного змалку, щоб і рідною говорив.

Але матір не слухали — в мову рядились чужу:
Вона ближча до влади, корита, ситнішої долі.
І манкуртами стали, коли заступили межу,
Відступились од нені, покинули гибіти в полі.

Ні, не вмерла вона, хоч її спопеляли не раз
І глумилися з мови, щоб стала навік без’язика.
А держава із нації нишком зростала велика,
Мала прапором пісню, а слово уславив Тарас.

Дух козацький збудила, а воля гула у крові,
Здобула незалежність і дружно жила і багато.
Та неситий сусіда, в якого біда в голові,
Хижо й підло напав, щоб вбивать українців, карати.

Він себе визволителем тішив, бо, бачте, отут,
Кажуть, гноблять російську і змушують вчить солов’їну…
От і нищить нещадно державу мою золоту,
Щоб забули у світі про знану в віках Україну.

Говори українською, ген козака в тебе ж є,
Нашій мові будь вірним, мій брате, мій сину, мій друже.
Якщо мати-Вітчизна тобі дорога, небайдужа,
Не забудеш, я певний, безмірне прохання моє…

25.03.2022


* * *

Ці міста в облозі — острови…
Лише віра й мужність серце гріє
Живемо в новинах фронтових,
І крізь жах і відчай — блиск надії.

Знаємо: нас не залишать, ні,
Ллється кров, щоб від рашиста вирвать.
Все довкіл в смертельному вогні,
Безкінечні вибухи і вирви.

Не відступить доблесний «Азов»,
Оборонці — кіборги-герої!
Ворог підлий суне знов і знов,
Та захисники стоять горою.

Не стачає їжі і води,
Не злічить поранених і вбитих.
Скільки зла принесла й ворожди
Ця навала дикунів неситих.

«Руській мір», будь проклятим навік,
Згинеш ти в неславі із ордою…
Перемога прийде, із весною
Спокій прийде й радощі нові…

29.03.2022


* * *

Кацапа знищ!
Дітей він убива,
Жінок ґвалтує, підрива будинки…
І наша злість — козацька булава
Йому лаштує смерть, москва — поминки.

Кацапа знищ!
Цей нетверезий хлоп —
Дрібний злодюжка і бандит кривавий —
У Путлєра зомбований холоп,
Лиш на парадах-шоу служка бравий.

Кацапа знищ!
Поменша на землі
Зажерливості нелюда-рашиста.
Міста в руїнах, села у золі —
Хіба ж не скрізь смердить рука нечиста?

Кацапа знищ!
Подякує вдова
І матір, у якої вбито сина.
І зникне фронт, його передова…
Врожаями цвістиме Україна!
Кацапа знищ!

31.03.2022


МАРІУПОЛЬЦІ

Маріупольці рідні мої,
Не змогли вас зламати
Голод, спрага, ракетні рої,
Божевільні гармати.

Без тепла, без житла і зв’язку
Дні і ночі в підвалах.
Віру маєте не боязку —
Не злякати завалам!

Героїзму дивується світ,
Що за кіборги вперті?!
— Місту, — просять лише, — поможіть,
Бо в обіймах у смерті.

Тільки ворог на це не зважа,
Підлий, хижий, підступний…
Чорний рот в нього й чорна душа
Тхнуть у відьминій ступі.

Але янгол любові й добра,
Сил земних і небесних, потужних,
Прихистив і для слави обрав
Маріупольців мужніх…

01.04.2022


* * *

Очі звеселяє квітом-цвітом
День прийдешній навіть у війну.
Перемога прийде, мабуть, літом,
Хоч надію мали на весну.

Бджоли узялися до роботи,
І шпаки пасуться на ріллі.
Все для миру, та рашисти проти —
Їм чужої хочеться землі.

І бомблять, стріляють без упину,
Не щадять людей, ані краси.
І страшніш, ніж в нічку горобину:
Вибухи, смертельні голоси…

Знаю, здохне, задихнеться ворог,
І зітхне щасливо рідний край.
Руській мір розвіється, як порох,
І зотліє, як в степу курай…

01.04.2022


БУЧА

Шпаки весні радіють, горобці
І цвіт шукають невгамовні бджоли.
А тут від центру до міських околиць
Катовані й розстріляні мерці.

Це Буча. Світ здригнувся від біди,
Від шабашу рашистської звірини.
І день в сльозі, похмурий і блідий,
Немов у домовині.

Людей вбивали, їздили по них,
На танках, бетеерах для розваги.
Цим виродкам, хто б їх не боронив,
Прямісінька дорога до Гааги.

Зґвалтовані дівчатка і жінки,
Чоловіки, замучені в підвалах…
Сивіють знову від ганьби віки,
І від різні кацапської навали.

Їх підлий гріх в Батурині і тут,
Бо нелюди живучі у рашистах.
Чи змовчить світ, оонівський статут,
Й не вижене країну-терориста?

А Буча, Маріуполь та Ізюм,
Як Харків та Чернігів знають ціну
Нападнику, що нищить Україну
І сіє лихо, зло і хижий глум…

05.04.2022


* * *

Не бійся — бийся з ворогом щодня,
За тебе Україна і рідня
І світ увесь. Ти на краю переднім —
Надії щит. Хоч орк цинічний, вредний —
Могуть його — лиш фейкова бредня.

Як цап в городі до чужого рветься,
Кацап отак на землю нашу преться,
Несе неславу вбивці п’ять віків.
Хоч зовні схожий на чоловіків,
Насправді в ньому ні душі, ні серця.

Тому й не знає честі і жалю,
Лиш живить хміль: уб’ю і розорю…
Цей нелюд з московитської держави
Огидний всім, як танк його іржавий,
Тут знайде смерть — диявольську зорю.

09.04.2022


* * *

Тримаюсь за Харків, руйнований орком,
Вслухаюсь у лет і снарядів, і бомб.
Мир ходить Берліном, Парижем, Нью-Йорком.
А нам, рідне місто, жахливо обом.

У будь-яку мить божевільний свист, вибух
Обірве життя і споруду змете.
І горе безмежне прошепче, що вибув
Той, в кого майбутнє було б золоте.

А нерви, як струни, і серце в тривозі
За мужніх бійців — тих, хто нас затуля.
Звитяжна весна перемог у дорозі,
Горить під ногами рашистів земля!

Наш біль невимовний, але лютування
Навали біда — її здибає крах,
І зникне на карті смердюча, остання,
Імперія зла з кров’ю вбивць на руках…

16.04.2022


* * *

В диктатора і кров, як позолота…
У наш Великдень — Воскресіння день
Облізлий гном московського болота
Вбиває люто праведних людей.

Душі у нього вже давно немає,
Фальшивий носить хрест з лукавих рук,
В дітей, жінок серця живцем виймає
Нещадний підлий хижий Басаврюк.

Веде тьму псів до рабського заклання —
Покірну і приречену орду.
Не жаль йому її, бо не остання,
То й не зважає на страшну біду,

Де прірви жах, і міць не повернути,
А жде неслава і ганьба гірка…
І світ весь знає: бути чи не бути
Країні-вбивці нині й у віках.

Безмежжя влади, від якої хмільно, —
Зрівнятись з ним хто сміє на землі?!
Антихрист у кремлівській божевільні
В собі зібрав усі «звитяги» злі.

Звелів — і вдерлись вороги-ординці
В мій край — і Україна у вогні.
Народе славний, браття-українці,
Візьмімо у відвагу біль і гнів,

І дух козацтва, мужність од любові
І знищимо рашистське на віки,
Щоб все було у радісній обнові,
Як вир розливу сильної ріки…

22.04.2022


* * *

І калина, й верба, і тополя, і терен, і вишня
У моєму краю незрадлива рослинна рідня.
Оцю Божу красу дарував Україні Всевишній
І любов’ю в серцях, наче прапор, над світом підняв.

Нищить хижий рашист і людей, і будівлі, й дерева,
Ненавидить прекрасне із темряви заздрісне зло.
Та бузок зацвіте і троянда — квіток королева, —
Стліє ворога меч, мов на світі його й не було.

Бо всесильна краса — щедра врода планети земної.
Все з любові й добра в справедливості й вірі живе.
А кохання, і діти, і сонячний промінь зі мною
Творять диво життя, де ще небо таке грозове.

Україно моя, ти завжди була рідною дітям,
Хоч змагались кати одягти тобі одіж свою.
Мову щедру терзали, вбивали нужденні століття,
Та за неї, співучу, я в битві смертельній стою!

Де калина й верба, і тополя і терен, і вишня,
І моря і річки, степ і гори, гаї і ліси
Землю нашу святу боронить від нападника вийшли…
На шляху Перемоги я чую і їх голоси…

30.04.2022

 

Подано до проєкту у 2022 році

Прокрутити вгору