СКРИПАЛЬ НА ДАХУ
Удари по центру, удари по серцю…
Ранкові підранки — потрощені скельця.
Уламки дзинчать у танку на світанку.
Жаріючі ранки, згорілі фіранки.
Зіяє провалля на файнім проспекті,
І сяє зоря у вугільному спектрі.
Даремно в прильотах відшукувать сенси,
І марно питати: та доки усе це?
Мовчать безпорадно і чати, і боти.
Але над руїной стає до роботи
Скрипаль на даху, починає в блакиті
Шукати тремтливі октави. У світі,
Що звик існувати яскраво й строкато,
Розбризкує скрипка нестримні стакато.
І байдуже, що в серпанковому серпні
Летять не лелеки, а бомби касетні.
Беззахисні долі зникають у пастці,
Та струн нездоланних торкаються пальці,
І начебто справа проста, невелика,
Та грою до сонця виводить музика
Малих і старих із підвалів та сховищ,
І дивиться натовп у небо бузкове,
Де постать струнка між хмарин бовваніе,
І ллється мелодія віри й надії.
Хоч кидає нелюд ракети та бомби,
Ти граєш, скрипалику непереборний,
І, навіть якщо твоє тіло загине,
Душа перетвориться в дивну пташину.
Паритимуть в сині співучії крильця,
А музика стане міцною, мов криця,
Й почне всю сволоту ущент шматувати,
Й подавляться гавкотом хижі гармати.
Тримай, чоловіче, скрипальськую зброю,
Страчай усю погань шаленою грою!
Нехай твій смичок блискавицею з хмари
У гидь неминучою карою вдарить!
Хай гримають струни, мов залпи вогневі,
Й займеться повітря в розлюченім небі,
І звуки устануть, мов справжні солдати,
І влучить у ворога гнівна соната!
І піде у пекло мерзотна навала!
Тож грай, так щоб знову земля заспівала!
Щоб вільною й сильною стала, нівроку!
Скрипалику, стій, і назад ані кроку!
Блакить обіймай і пануй над дахами!
Хай линуть мелодії в небо птахами!
Лунай, наш лелеко, зорій променисто!
І все буде добре! І виживе місто!
ЗВІРЯТКО
Україна, звірятко дволапе,
Ти крокуєш завзято вздовж мапи
І до світла мерщій поспішаєш
Від мерзенної темної зграї!
Україно, відважний мій звірик,
З серцем, повним надії та віри,
З чистим вітром свободи в легенях —
Що тобі ті паскуди скажені?
Най вони хоч сторіччями скніють,
Крижаніють або пломеніють,
Йдуть у створену їми ж заграву…
Що судилось їм — то Божа справа!
Ти своїми шляхами крокуєш
І молитвою горе лікуєш,
Підіймаєш підбиту калину,
Моя мужня незламна країно!
Шкутильгаєш між вирв по уламках
На стражденних, поранених лапках…
Як не бісяться орди ворожі —
З Божим іменем їх переможеш!
Встане сонечко в синьому небі,
Зарясніють сади яблуневі,
Підуть дощики щирі та часті —
І нап’єшся нарешті ти щастя!
ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА
Зацвіте вербичка,
Заблищить водичка,
І весняне сонечко
Засяє у личко.
Полетить садками
Вітер над гілками,
Потім розпочне у небі
Бавитись хмарками.
Приспів:
А в небі хмарина
Пливе, мов пір’їна…
Все майбутнє буде наше!
Все буде Україна!
Полинуть до сині
Заспіви пташині,
Заходяться пишні паски
Пекти господині.
Завершаться битви.
Забринять молитви.
Вдарять дзвони золотії
Вранці на Великдень!
За Милістю Бога
Прийде Перемога,
А за нею повернеться
Щастя до порога!
Відбудуєм хати,
На дітей багаті,
А тих, хто не повернувся,
Будем пам’ятати.
Посилання на пісню та кліп:
https://www.youtube.com/watch?v=R8gsus3gBs0
МОЄ МІСТО
Моє місто у ранах і опіках.
По садках чути вибухи мін.
Знов на Східному фронті без змін,
І ненáвисне слово у обігу:
«Прилетіло!» Мов гедзі уп’ялися
Тисячáми колючих скалóк
В шкіру вулиць, і сяйво зірок
Аж зіщулилось, наче злякалося.
Моє місто зелене та лагідне
Поміж плескоту трійці річок…
Дзвін Успенського… Пахощі ладану…
Та Благбаза задумливий човг…
Все в руїнах… Зчорніле…. Скалічене…
Тільки біль устає в повний зріст.
Тільки горе та біди нелічені,
Та скаженого обстрілу свист…
Скрізь завади зі зграй протитанкових,
Маячня спопелілих осель…
І пустеля Північної Салтівки,
Наче спалена вщент цитадель.
Та вечірні птахи, ледь оговташись,
Починають замріяний спів…
І Держпром величезною голкою
Юний місяць собі пришпилив.
Зранку жінка збира помідорчики
Під балконом: «Нічого! Живі!»
Від рясного веселого дощика
Джміль ховається хутко в траві.
Потім, швидко здійнявшись з літовища,
Краплю пахощів тягне в свій дім.
Ось бабуся й онук з бомбосховища
Визирають: «Все добре! Ходім!»
Зась вам, орки-тварюки! Не візьмете
Цю фортецю ніколи й ніяк!
Тут ще здавна місця славнозвіснії,
Й кожний мешканець — справжній козак!
Тож тремтіть! Бо погонимо так звідсіль,
Що вам п’яти залипнуть у зад!
А нас буде квас, будуть хліб та сіль!
Та від яблук аж репне сад!
ЗАБАВКА
Римуй перлину з пуп’янком безвинним.
Хапай за пасма дощ, що б’є в шибки
І з’єднує, неначе пуповина,
Мовчання горнє з серцем гомінким.
Воно лякається, тріпоче, нишкне,
Знов стукає у ребра: «Я живе».
Горта безсоння пам’ять, наче книжку,
Й солодкий спокій на шматочки рве.
Складай холодне сонце й сум до купи.
Шикуй в рядок троянду, руку, ніж.
Слова одне до одного прикуті,
Немов зірки в сузір’ях в ясну ніч.
Як з них створити образ мерехтливий,
Коли суцільний морок все посів?!
За вікнами лише імла та злива,
Та ранок без пташиних голосів.
Перебинтовуй райдугою відчай,
Руйнуй промінням чорні гори бід.
В простих речах непересічне й вічне
Знаходь, змальовуй та неси у світ.
Хай кажуть: що твій віршик? — Так, забавка…
Який у ньому сенс, яка мета?..
Та між гарматних пострілів кульбабка
Крізь дим і попіл в небо пророста.
Подано до проєкту у 2024 році
