ТАРАСЕ!
Ти зараз там, серед зірок,
На небі синім та безкраїм,
Ти — наш святий та наш пророк,
Ти — те, що в душах наших маєм.
Слова твої вже триста років
Лежали у землі зерном.
Мільйон життів, мільярди кроків —
І дійсність те, що було сном,
І в кожній хаті твої очі,
І в кожнім серці голос твій,
Коли бомблять нас серед ночі,
Як суне злий ворожий стрій.
Ми врешті гідні твого слова,
Ми врешті гідні твоїх мрій,
В нас стрижень є, в нас є основа,
Є розуміння чужий-свій.
В землянках битого Ізюму,
В підвалах харківських домів,
Ми знов твою міркуєм думу
І чуєм велич твоїх слів.
У Львові, Рівному і Бучі,
У Конотопі й Бурштині,
У Сімферополі й на Збручі,
В Донецьку і Рогатині
Твоїм ми словом зараз живі,
Немов ти знову серед нас,
І на війні, на смертній жниві,
Ти нас підтримуєш, Тарас.
Ти бережеш нас, душі наші,
Як наші діди зберігали
Твої портрети й вірші кращі
Від іноземної навали.
Ти — наш святий, хоч не до свята,
Ти — наш герой, хоч і не бивсь,
Ми всі — твої, Тарас, хлоп’ята,
За нас на небі помолись!
09.03.2022
Я
Я сиджу в своїй оселі,
Мої думки невеселі,
Ворог бомбами кидає,
Кінця-краю ще немає,
Поруч вибухнула школа,
Десь розбита «Кока-Кола»,
Їх «велика перемога» —
Церква (нашого дім Бога)
Бомбою була розбита —
Що завезена без мита
Терористом крізь кордон,
Хай потрапить він в полон!
День шістнадцятий війни,
Захист наш від сарани
Щохвилини все зроста,
Та підтримка від Христа
Нам всім сили додає —
Є в нас віра, сила є.
Я сиджу в своїй оселі,
Мої думки невеселі,
Але відчаю немає —
Буде щастя в нашім краю,
Буде радість Перемоги,
Як не збитися з дороги,
Бо нам Богом даний шлях
Ся скінчає в небесах!
11.03.2022
КАФРСЬКИЙ БУГАЙ
Я бачив сам, нащо мені брехати,
Це було років тому тридцять п’ять,
В своїй вольєрі, де сталеві грати,
Стояв бугай і жуйку мав жувать.
Усе це відбувалось в зоопарку,
Де багатенько зібрано тварин,
Скоріш в обід, принаймні після ранку,
Вже сонце припікало навіть тінь.
І раптом екскурсантів серед
У зоопарк, гигочучи, попхали
Бешкетники, напевно випив перед
Цим оковитої десь там чимало.
Вони пляшки кидали в лебедів
І реготали там російськомовно,
Що птах наляканий від них летів,
Їх силу визнаючи безумовно.
Жбурнули каменюку в віслюка —
Забилася безпомічна тварина
У сітки кут, бо біль її ляка,
А ще — ляка людини лють звірина.
Поразганяли страусів, козлів,
Жбурляючи, ригочучи, каміння,
Перелякали навіть павичів,
Хоч птах залізне має цей сумління,
І в час той власних шлюбних сподівань
Не реагує навіть на мисливців …
Але ця іноземна люта срань
Дістала й птаство, мало що плодиться…
А ось і відділ жуйних, — ги-ги-ги,
Тіка від цегли зебра та сайгак,
І навіть зубр, понуривши роги,
У закуток сховавсь, як той батрак
Ховається від злого батога.
А ось вольєра, напис «Буйвол кафрський»,
Летить каміння, чується: «Га-га…»
А він стоїть, бугай отой гігантський,
Жує, не реагує, не мига.
Цеглина, знов цеглина, влучив-мимо,
А велетень як кам’яна нога.
Мразота цілить в око для екстриму,
Знущається з тварини через грати.
А він жує, немов образ не баче,
І тільки очі все ярчіш блищати,
І рожевіти починають наче.
І раптом — влучили, ударили, де треба,
Біль був нестерпний, відійшов бугай,
Радіє натовп, здійснена потреба,
Був гордовитий — ось тобі, тримай!
Але не відступати, не тікати,
Той буйвол відійшов, не з переляку, —
Лише розгін щоб відповідний взяти,
І кривдників підкинути за сраку
За небокрай, бо сил нівроку в нього.
Адже невігласи не врахували,
Що той бугай — не бидло марнороге,
Його і лев обходить, і шакали,
І тигри, що безстрашні і плямисті,
Побачивши тих кафрських бугаїв,
Відходять вбік, бо знають: їх не з’їсти,
А можна рештку втратити зубів.
Бо буйволи ці — не такі, як інші,
Вони рогами б’ються між собою,
А ворогів щоб лютих певно знищить,
Б’ють не рогами — луплять… головою.
А голову вкриває німб кістяний,
Як у святих, як у Христа з ікони,
Міцний, страшний і сильний до нестями,
Непереможний засіб оборони.
Він — як кулак могутньої долоні,
Він — як таран для страчення фортець,
Він — як шолом на гідній царській скроні,
Всім ворогам від нього буде грець.
…Він розігнавсь, він вперсь копитом в глину,
Він м’язи стиснув гнівом поколінь,
Роздув він ніздрі, вигнув дибом спину,
Рвонув вперед, і волею велінь
Зніс, мов папір, оті сталеві грати,
Без жодних навіть видимих зусиль,
Як постріл надпотужної гармати,
Як ніж крізь масло, як вода крізь сіль…
Їх врятували служки зоопарку,
Сховали десь у дальніх кущерях,
Але бугай пробився не насмарку —
Навів порядок скрізь він на свій смак:
Пробив вольєри, відпустив сайгаків,
Дав волю зебрам, зубрам, оленям,
А потім — втік в поля, де серед злаків
Знайшов спочинок, давши приклад нам…
З тих пір вольєри всій планети
Бетоном кріплені для цих тварин,
Але, повірте, навіть ці тенета
У разі чого їм не зроблять спин…
Отак і ми, спокійні українці,
Немов байдужі до усіх незгод…
Не дай вам Боже, лютії чужинці,
Побачити, як відступа народ…
Бо то — не відступ, переляк чи зрада,
То є розгін, що направляє лють,
І буде вдар, і наших сил розрада,
Яку ніколи людям не забуть.
І гордий лев, і навіть тигр сміливий
Ніколи кафрських навіть не чіпа,
Куди ж ти лізеш, ліліпут паршивий,
І курка двоголова та сліпа?
13.03.2022
ХАРЬКОВ
Я не знаю, кому от этого весело,
Но Харьков крошат в кровавое месиво,
Нацисты-рашисты бомбят дни и ночи, —
Завидуют городу нашему очень.
Он хвастался роскошью зданий Сумской
Он был уникальный, один был такой:
Музеи, театры, дворцы, галереи,
Просторные площади, скверы, аллеи,
Богатый, успешный, веселый, родной,
Свободный, бесстрашный, всегда молодой.
Здесь чтили и чтят всегда силу закона,
Живет же у нас полтора миллиона.
Всегда принимал он гостей миллионы —
Студентов, туристов, артистов, ученых.
Здесь много стоит православных церквей,
Есть кирхи, костелы, и каждый еврей,
Желающий встретить великого Бога —
Приедет к нам в Харьков, где есть синагога,
Одна из крупнейших на целой планете,
Буддийская ступа, молельни, мечети —
Здесь есть почитатели разных богов,
Что делят друг с другом и хлеб свой, и кров.
И вдруг иноземцы решили иначе,
Поставили летчикам бое-задачи,
И бомбы прислали, и сотни ракет,
Свести они город решили на нет.
Бомбили дома и больницы бомбили,
Взрывали нам рынки и автомобили,
В мишень превратились трудяга-Рогань,
Основа, Безлюдовка, в раннюю рань
Услышали люди здесь взрывы впервые, —
Враг бил Пятихатки. Как в сороковые,
Расстреливал «скорые» подлый москвин,
Лупил Москалевку до жутких руин,
Найдем обязательно мы офицеров,
Которые били Дворец Пионеров,
Там тыщи детей веселились, играли —
Увы, это здание мы потеряли…
Их много у нас, безвозвратных потерь —
Но город стоит, и живой он теперь.
Разбитые градами в крошку и грязь —
Уже восстановлены свет, вода, связь.
Хоть как ни бомбят город Харьков уроды —
Мусоровозы вывозят отходы,
Назло всем бомбежкам, обстрелам назло
Сорока вовсю себе строит гнездо,
На совесть старается, трудится птица —
А, значит, должно у нее получиться.
Мы — Харькова песни один лишь куплет,
Который пока до конца не допет,
За нами — другие куплеты, я верю,
Отстроим, вернем и восполним потерю,
Рашистов поганых прогоним под зад —
Забудет наш Харьков про бомбы и ад,
И снова музеи, театры, дворцы
Отстроят, отладят, откроют творцы,
Проспекты широкие вновь расцветут,
И будет красиво, и будет уют,
Вернутся студенты, вернутся туристы,
И будет у нас замечательно чисто,
Сороки опять принесут нам птенцов,
Дворец Пионеров обучит юнцов,
Мы с танком английским, что возле музея —
Российский поставим, ничуть не робея,
Пусть дети вылазят на этот трофей,
Им, детям, он явно намного нужней.
Зачистим следы мы от бомб и ракет,
Вернется на улицы вывесок свет,
Но требую я — не прошу, не молю,
Чтоб мысль воплотили мы в жизни мою:
Оставить в руинах один только дом,
Не красить, не мазать пожизненно в нем,
Чтоб в вечности помнили наши потомки
Как били по Харькову эти подонки,
Чтоб слезы пролитые, слезы и кровь,
Не проливались тут, в Харькове, вновь.
И даже спустя очень много веков,
Наш Харьков себя защитить был готов,
И помнил, что правда тверда и едина:
Наш Харьков — не сам, с нами — вся Украина!
15.03.2022, 20-й день війни, яка почалася 8 років тому, а триває вже багато сторіч…
ЦИВІЛІЗАЦІЇ
Ти пробач мене, цивілізація,
Вибач, людство що відволікаю,
Проти мене тут «спецоперація»,
Горе й смерть в моєму зараз краю.
Не війна, не бійка, не дуель,
Ще такого, людство, ти не знало,
Варвари з спаскуджених земель
Увірвались раптом. Ця навала
Почала всіх різати, вбивати,
Руйнувати все, що на шляху,
Всіх селян веде вона на страту,
Городян — розбомблює в труху!
Не сильні вони на полі бою,
В мить біжать від наших вояків,
Покидають надпотужну зброю
Та ховаються серед лісів.
Ну, а здалеку гатить по місту —
Їхня суть, паскудна їхня суть,
Це є знищення, це вже не вбивство,
Коли бомби по лікарням б’ють.
Людство, я не скаржуся, не лаюсь,
Не волаю, навіть не молю,
Я тобі сказати намагаюсь —
Це по твою душу, — не мою.
Це тебе прийшли вони вбивати,
Це тебе взялись вони бомбить,
Це твоя ночами плаче мати,
Це твого життя страшніша мить!
Не мене — тебе у рабство взяти
Вирішили варвари Кремля,
Не мене — тебе вони за грати
Хочуть взяти, слухай-но, Земля!
Коли луплять «градом» цвинтар старий —
Нищать пам’ять не мою, а світу…
Коли в школи бомбові удари —
Мітять не в будівлю, а в освіту.
Коли кулі у авті, де діти —
Напис «Діти» кулями пробитий,
Я скажу, і правду ніде діти,
Це твоє майбутнє хочуть вбити…
Я — не жалюсь, не молю, не плачу,
Я тобі не хочу докоряти,
Маємо тепер одну задачу —
Щоб сконали нині ті вар’яти,
Що на нас з тобою зазіхнули,
Щоби зникла варварська держава,
Щоб пішли у небуття, в минуле
Хто позбавив нас на спокій права!
Я не буду корчити месію,
Бо ніякий я не є пророк,
Але час спинити вже росію,
Щоб це був її останній крок.
Ти безмежний та прекрасний, світе,
Варвар тебе хоче спустошить,
Бій іде, а небо не закрите,
Від ракет — літаючих страхіть.
То не Маріуполь, світ, не Буча,
Не Гостомель плаває в крові —
То дітей твоїх ординська туча
Нищить, як святині світові.
Відіб’ємось, світе, тільки разом,
Дякуй, світе, нашим воякам,
За тебе безсовісну образу
Помста буде, ось побачиш сам.
Але й ти запам’ятай навіки,
Щоб не повторяти більш ніколи —
Вчасно треба уживати «ліки»,
Коли варвари руйнують школи!
04.04.2022
ПЕРЕГОВОРЫ
Насильники, бандиты, воры
Зовут нас на… переговоры,
И говорят: «Спокойно, мисс,
Нам с вами нужен компромисс.
Мы, не желая конфронтаций,
Уж обратились в Лигу наций,
И будем с вами мы честны —
Все деньги ваши нам нужны,
Мы забираем их, конечно,
Ведь с нами вы так бессердечно,
Сопротивляясь, поступили,
И ваши земли, эти мили,
Отныне суверенно наши,
Пусть ваши граждане их пашут,
А урожай привозят нам,
Как и положено рабам.
И — чур — без всяких участковых,
Проблем не создавайте новых,
Не смейте обращаться в НАТО,
Чтоб защитили вас когда-то!
Должны быть беззащитны вы
Для нашей русской пацанвы!»
Щербатым усмехаясь ртом
Дают нам выступить потом:
«Условий ваших суть понятна,
Но я скажу вам очень внятно,
Меня дополнит господин,
Вы с ним знакомы: Джавелин,
И с ним — любимец всех трибун
Пред вами выступит Гарпун,
А после этой славной пары
Получат слово Байрактары.
Еще попросит слова друг нам —
И к микрофону выйдет Стугна,
Ну, а за ней — резка, плечиста,
Сюда пришествует С-300.
Куда бежите вы, пройдохи?
К чему все эти ахи, вздохи?
Ведь слышали от вашей своры
Мы тезис про переговоры.
Стоять, преступники, куда!
Шаг влево — будет вам беда!
Теперь-то мы поговорим,
И про Донбасс, и про наш Крым,
Нам виделась на поле брани
Судьба нелегкая Кубани,
Еще вопрос стоит один —
Сибирский наш Зеленый Клин,
Переговоров будет цель —
Всех Слобожанщины земель
Безоговорочный возврат
И компенсация затрат,
И Туапсе с Новороссийском,
Что говорят на украинском»…
Сквозь зубы банда вдруг цедит:
— Здесь против русских геноцид!
12.04.2022
СИРЕНИ ВИЮТЬ
Сирени виють до нестями,
Віщуючи про смертний біль,
І липне немовля до мами,
Бо жахи линуть звідусіль,
А що матуся вдіять може,
Коли ракетний йде удар?
Лише молитись: Боже, Боже,
Врятуй життя — свій світлий дар…
І накрива дитя собою,
Немов метал зупинить це,
Над дитинчати головою
Живе із матері кільце.
Земля — й та стогне від ударів,
Біль проникає до глибин,
Вже Сонце дим пожеж затьмарив,
Скрізь — сморід палених руїн.
Це — у тилу, не бій, а страта,
Терор і винищення вщент,
На фронті ж — не впізнати ката:
Тіка від наших військ в момент!
Тікає, аж свистять ті п’яти,
Кида і зброю, і майно,
Наш ворог, усіма проклятий,
Оте рашистське зле лайно.
За страх свій мститься низько, гидко,
Щоб більше нам було біди —
Бомбить святині наші. Швидко
Спалив музей Сковороди,
Хто мандрував життя світами,
І людям дарував знання,
Що не зістарилось з літами
І має людства визнання.
Не Герострат, — звичайне бидло
З Рязані, Комі чи Єльцю,
Де всім воно вже остогидло,
Святиню обстріляло цю.
За крики мами й немовляти,
За біль, страждання і печаль,
За знищені музеї й хати
Забути прийдеться про жаль,
І бити ворога безжально,
Вдень бити, бити уночі,
Рубати й різати брутально,
У кров зануривши мечі.
Щоб ворог мав страшні тут втрати,
Тікав — і більше не вертав,
Щоб більш ні танку, ні гармати,
Злиденний московит не мав,
Щоб до кінця століття плину
І на найдальше майбуття
Ніхто нас знов не вдарив в спину
І не порушив нам життя!
07.05.2022
* * *
Земля втомилась від Росії,
Земля втомилась від русні,
Набридли всім ці лиходії,
Кати й маніяки записні,
Що луплять в дім, де напис «діти»,
Що шкіл руйнують десять в день,
Їм дурість нікуди подіти,
Втомились руки від кишень…
Нудьга та злидні та Росія,
Нема ніяких перспектив —
Облізла та стара повія,
Яку ніхто так й не схотів…
І от, напившись, мститься дура,
Зрива на перехожих злість,
Біснується тупа профура,
І заздрість її серце їсть.
На чому схиблена Росія?
На величі своїй уявній,
Безглузда кожна її дія,
А кожен символ є несправжній:
Підробка, фейк або фальшивка,
Брехня, свідоме вихваляння…
Стара, брудна, паскудна дівка
Розповідає про кохання…
Пиячать всі — від баби з дідом
До немовляти у колисці,
Ніхто там не знайомий з стидом,
Справля нужду в будь-якім місці.
Живуть, як свині, — свині кращі,
Ніж росіяни ці огидні,
Крок від Москви — і це вже хащі,
Де все — руїна, капость, злидні.
Нема єдиної там нації,
І не створити вже нікому,
Шматки тієї федерації
По світу полетять цілому
Ненавидить бо руський східний
З самого півдня росіян,
А півночі є центр огидний,
Та й захід як ворожий стан.
Один сірник — і запалає
Уся росфедія погана,
Бо нації вона не має,
А має в лідерах барана.
Давно вже мають власні плани,
В життя їх втілити готові
Чечні, туви та дагестани;
Чекаєм на країни нові.
Конає шльондра вже імперська,
Її звучать останні зойки,
І знають всі, що справа кепська,
Зостався шлях в труну із койки.
Сама повзе, продажне стерво,
В свою огидну домовину,
І щоб усім «зробити нерви» —
То напада на Україну.
Куди тобі, тупа п’янице,
Тягатись з вільними людьми?
Ми вимушені припинить це,
І врешті ляжеш ти кістьми.
Нема кому тебе жаліти,
Нема кому жаліть повій,
Бо в тебе пасинки, не діти,
Усім огидний образ твій.
І на безславну ту могилу
Ніхто вінок не покладе,
Тебе, брудну, страшну, немилу,
Прокляття в пекло поведе!
14.05.2022
СВІДЧЕННЯ
Я присягаюсь свідчити правдиво,
Даю присягу небом та землею,
Країна наша — це земля як диво,
Земля жива, зі справжньою душею,
Країна наша — то степів безкрайність,
Що потопають в обріях далеких,
Це матерів веселих тиха радість,
Бо їм дітей несуть й несуть лелеки.
Не готувались до війни ніколи,
Жили, любили, школи будували,
Всі знали те, що ми є хлібосоли,
І не лякалися гостей навали.
І гості щось до нас ті зачастили,
Гостинність нашу ну перевіряти,
Вже Крим вола: «Рятуйте!» що є сили,
Донбас горить, аж дим іде в Карпати…
Ми вісім років потерпали з того,
Щодня за Крим з Донбасом лили кров,
А гості ті немов забули Бога,
І нищили, вбивали знов і знов.
Чужинці нас хотіли розсварити,
Брехали, що самі себе б’ємо,
І лили сльози бідні кримські діти,
Бо чули, ніби ми свій Крим здамо.
Завозили із Курська та Ростова
Артистів та невігласів своїх,
Що замість нас верзли «народне слово»
В яке повірити міг тільки псих.
Щоб українцям більше дошкуляти,
Щоб паморочить мізки всьому світу,
Придумали, що хлопець був розп’ятий,
А самі руйнували нам освіту.
За вісім років зовсім подуріли,
І вирішили в рабство взять всіх нас,
І серед ночі їхні збройні сили
На хати наші кинули фугас.
Ми спали в своїх ліжках тихо-мирно,
І дехто так і помер уночі,
Ревіли бомби в небі так настирно,
Домівки наші на шмаття рвучи…
Нас розбудили, нація повстала,
Ми дали опір людства проти зла,
І силою киплячого металу
Народу лють стрій ворогів знесла.
Ми збили силу міццю відчайдухів,
Знесли метал наруги відчуттям,
Зі скривджених могил родинних духів
Згуртовані первісним каяттям.
Ти нас збудив, проклятий супостате,
І сили в світі, знай, нема такої,
Щоб знову нас прибрати та приспати,
Ніколи більш не будемо в покої,
Допоки не «віддячимо» мерзотам,
Що нам життя зібрались зруйнувати,
Ганяти будем гадів по болотам,
Убивць й катів — доведемо до страти.
Ні, ми на цій війні не озвіріли
Гостинності нам й зараз не займати,
Ми хочемо, щоб знов хліби родили,
Раділи діти, будувались хати,
І щоб ніколи більш ніхто нізащо
Не ліз в наш Крим, Луганськ або Донбас,
Ми розірвем ту хижу гидку пащу,
Що зазіхнула похапцем на нас!
Я присягаюсь свідчити правдиво,
Даю присягу небом та землею,
Країна наша діє справедливо,
І вправі ми за це пишатись нею!
15.05.2022
ЯК ЇМ СКАЗАТИ…
Телефонують серед ночі мати,
І кажуть: «Синку, що ж у нас гремить?»
Як їм сказати? Як же їм сказати,
Що це — війни страшна й ганебна мить?
Як їм сказать, що вся російська зброя,
Що іржавіла десь у Костромі,
Всі ці ракети, бомби та набої,
Весь мотлох цей сусідньої землі
Спрямовано на житлові будинки,
На школи, магазини, лікарів…
І луплять в ціль нацисти без зупинки,
Щоб вцілити дітей та матерів…
Бо сунулися з військом нашим в битву —
Отримали у відповідь удар,
І мстяться, боягузи, їм в немилість
Потрапили ми всі — і млад, і стар…
16.05.2022
Подано до проєкту у 2022 році
