* * *
Залиш мені на добру згадку
Іскринку погляду свого:
Коли мені раптово стане холодно ізрАнку,
Я запалю в душі вогонь…
Залиш мені на теплий спомин
Промінчик усміху свого:
Як в моїм серці сум заб’є на сполох,
Я сонце з променя створю твого…
Залиш мені на успіх і удачу
Відлуння голосу. Його я збережу:
Коли я заблукаю у пітьмі й заплАчу,
На звук той вийду. Оживу…
Залиш мені про себе тихий смуток.
Розмови. Розуміння. Почуття…
Хоча… забудь! Упораюсь я самотУжки…
Щось я не те надумала… Чудна!
осінь 2023
* * *
А я тобі вдячна, убивце жорстока!
Затихла від подиву? Певно, що так!
Та я поясню тобі, дурі безмозглій!
Зроблю уже послугу добру відтак!
Я вдячна тобі за Людей нереальних!
З якими мене моя доля звела:
Гідних, сміливих, розумних, прегарних!
Від них — стільки світла, і сили, й добра!
За те, що сильнішою стала з тобою!
Й мудрішою нА сто віків наперед.
Навчилась пірнати у вир з головою
І страхам своїм ламати хребет!
Умію в житті виділять головніше.
Без сумніву всякий непотріб — в смітник!
В безмежжі — обрати таки важливіше.
Й на зло ворогам засівати квітник!
Під звуки твої я можу: заснути,
І книги читати, й писати вірші.
Любити. Сміятись. І Всесвіт збагнути.
І навіть пекти смачні пироги!
А що ж ти дивуєшся, відьмо триклята?
Так, ти безжальна, безглузда війна!
Ти вдячності, певно, моєї не варта…
Та, якби не ти — я була би другА…
* * *
А я — жива! Жива! Так, я — жива!
Хоч як не намагається війна
Мене із світу цього зжити,
Пускаючи по краплі кров, убити!
Вже скількома сльозами вмита!
І горем, як колючкою, обвита!
Вже скільки матерів до строку посивіли…
І очі їх від туги потемніли.
А які мої сини на полі бою,
Закривши своїм серцем і собою
Мене, що рідною зовуть,
Від сатанинських куль і пут!
Мої міста — поранені, розбиті.
Безжально села знищені, убиті!
Поля затихли, і дихнУть бояться,
Бо мінами засіяли їх кляті!
А скільки українських душ святих
На небо полетіло: дорослих і малих,
Що навіть тільки народились
І ще на світ не надивились…
А світ все той дивується,
За мною все рятуючись:
«Як так?! Вона іще жива?!
Як можна? Кров по краплі ж витіка…»
Так! Я — жива! Я — Україна!
Своїм народом і землею сильна!
Так, я — знекровлена, мені — болить!
Але навколішки не стала ні на мить!
Ви всі дивуєтесь, а я — жива!
Бо зцілює мене навіть вода!
А ще — «Народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була!»
* * *
Я думала, мене війна змінила…
Душа зачерствіла і заніміла…
Закрилось серце від усього,
Що доброго було і світлого до цього.
Не чула музики… Ні, швидше не впускала.
Не бачила краси, що поряд виживала.
І разом з болем, страхом і печаллю
Всі теплі почуття так глибоко загнала…
І намагалась бути сильною. Й була:
Якщо сльоза — то десь в куточку і скупа.
А серце в відчаї — його в кулак!
І думала: «Віднині буде тільки так!»
Та, виявилось — ні, я помилялась.
До мене щось потроху все ж верталось:
І музика… хай в іншому звучанні…
Природи голосИ… хай поки що в мовчанні…
І почуття крізь черствість проросли.
І у віршах простих свої плоди дали.
І починаю розуміти: в тому сила,
Щоб добрі, щирі Почуття не загубити!
Не дати вбити злу їх, що навколо.
Не залишити на узбіччі випадково.
Так, це — нелегко. Інколи здається,
Що треба жить, як заманЕться:
«Запхнуть» подалі радість, пОсмішку.
«Підтримать» в паніці найкращу пОдружку…
Хтось скаже: «Легко говорити,
Бо найстрашніше не довелося пережити!»
Погоджусь. Та не буду думати про це…
Поки живеться — хай душа моя живе!
листопад 2023
* * *
Господь впустив у тіло Душу.
І зрозуміла та, що жить тут мусить.
І разом із Людиною рости.
І бути з нею в гОрі, й в радості.
І понесла ріка Життя їх вдвох..
Були у колотнечах багатьох!
Та третє теж від них не відставало:
У грудях Серце билось — вигравало.
А ще ж і Розум в голові прижився:
Від витівок Душі і Серця так втомився!!!
Було, ото як Лебідь, Рак і Щука
Тягнули в різні боки ці три дрУга!
А ще ж була і… «П’ята точка»!
Пригод шукала. Та ще квочка!
Траплялось, Розум піддавався,
На задурманення легке він посилався.
Ото тоді було бенкетування!
Душа — літала! Аж до знемагання!
Раділо Серце: «Я горю! Палаю!»
А П’ята Точка: «Все, що хотіла — маю!»
Так все серйозно починалось.
Та то лише мені здавалось.
Не думала, не відала сама,
Що трохи вийде жартомА!
То ж висновок зроблю такий:
Давайте Мозку вихідний!
І Серця ви без «дров» не залишайте —
Нехай горить! Частіше підкидайте!
І крил Душі не спутуйте. Не треба!
Нехай вона літа, як є в цьому потрЕба!
І «П’яту Точку»… Ні, не бережіть!
Пригоди в ній надійно поселіть!
26.12.2023
* * *
Як ти, наша Борова рідненька?
Як ви, наші села дорогі?
Наша рідна і свята земелька:
Як Першотравневе й Копанки?
Дружелюбівка, Ізюмське, Богуславка?
Як Чернещина, Солоних дві?
Підлиман, Андріївка, Журавка?
Веселівка, Піски Радьківські?
Новий Мир, Глущенково і Степове.
Новоселівка, і Ольгівка, й Шийківка.
Чорний дим над вами все пливе…
Наші ви згорьОвані домІвки…
Вас катують, палять, убивають!
Знищують, без сумніву й жалю!
Бомбами страшними закидають!
Не шкодують пороху й вогню!
Ви тримайтесь, рідні, ви тримайтесь!
Знаю, як болить нестерпно вам!
Борівщино наша! Не здавайся
На поталу лютим ворогам!
Зранена. Знекровлена. Живеш ти!
Боже, як тобі усе болить!
З рідної землі черпаєш сили…
Молимось… І будемо молить…
вересень 2024
Подано до проєкту у 2024 році
