ЗГАДАЙ, ЩО ТОДІ БУЛО
Коли тебе зненацька охоплює минуле,
Перебиває подих і калатає серце.
Граючи у гру «Згадай, що тоді було»,
Змастивши почуття пекучим перцем.
Тебе знайде воно, коли шукаєш його сам,
Мабуть це через те, що не мав нічого краще.
За весь пройдений шлях, за всесвітній гам,
Мовчанкою своєю, лишила напризволяще.
Я бачив ці очі, в них нічого від земного,
Не хотів й не хочу мати я ні краплі з того,
Що ти так мені і не подарувала в той день.
Колами ходив, не виймаючи рук із кишень.
Ось так ти і з’явилась, коли вже не було сил,
Пам’ятати, тримати це все в голові.
Не то щоб доклав до цього чимало зусиль,
Проте спогади ті, все одно як нові.
Обірвав я все, наче й не було нічого,
Але навіть через роки випливає все одно.
Не залишилось ні краплі святого,
Видихнулося, як вчорашнє відкорковане вино…
КРІЗЬ ВСЕСВІТИ
Моя справа є важлива,
Я це відчуваю.
І для тих, у кого жила,
Душу відкриваю.
Моя справа є важлива,
Дякую, що так сказав.
І не зломила тебе злива,
Рацію тоді я мав.
Хоч і тернистий був твій шлях,
Ти зараз там де треба.
Хай буде радість на твоїх вустах,
Бо є в тобі потреба!
Те, що тебе чую мало,
Але все ж чую – то є гарно!
І хай звучить зухвало,
Ти нам даруєш барви.
Так, барви є, і це все ти!
Тобі того я не казав.
Пройде крізь всесвіти,
Те, що ти так цінував.
НЕ ДОВІРЯЙ НЕ СВОЇМ СНАМ
Ті згадані портрети,
Немов дрова в камін.
Не можна взяти й стерти,
Коли дме вітер перемін.
Не можна взяти і забути,
Ті фото, що були на стіні.
Не можу я усе збагнути,
Чого мурахи тікають по спині.
Коли в грудях стискає сильно так,
Коли нікуди звідси не летить літак.
Коли вже нікуди вдягати фрак,
Коли вже кожен другий козак.
Лиш варто згадати ту мить,
Де вогонь як було димить.
Де барви такі ж квітучі,
Лиш сонце закриває тучі.
Мене все, як і тоді минало,
Та ніч останньою не стала.
Ще багато обіцяно пройти нам,
Не довіряй не своїм снам…
ТВЕРЕЗОСТІ УКОЛИ
Ходжу по місті й не бачу знайомих обличь,
Хоч хтось по імені мене ти поклич.
Мені би з кимось прийтись пліч-о-пліч,
Хоч пару рідненьких очей ти позич.
Світло не вмикаю, як сідає сонце.
З першим променем у моє віконце,
Приходить без стуку нове життя,
Світлом окроплює моє укриття.
Не повірив би ніколи,
Що тверезості уколи,
Буду терпіти кожен день,
Чекаючи нових знамень.
Кочуючи по домівках,
Приносячи крихти себе.
Будучі у мандрівках,
На душі інколи шкребе.
Заходячи у чужий храм,
Де давно нікого не було.
Не дивлячись на їхній гам,
Вже інший сенс все набуло.
Збираючи їхню любов,
Його бажання бути сильним.
Її вміння зігріти кров,
У щастя працюючи посильним.
ОЧІ МОЇ ВЖЕ БІЛЬШ НЕ СУМНІ
Що запам’ятається мені?
Пологе небо, де б’ють вогні,
Прозорі мрії, що ходять уві сні,
Свобода, з присмаком тюрми.
Що залишиться мені?
Рясні обійми по весні,
Крихти правди, серед брехні,
Надія десь у глибині.
Що змінилося в мені?
Тепер лиш спокій серед метушні,
Лиш ті хто треба на човні,
Все більше «Так», де було «Ні».
Що так палає у мені?
Відчуття, що на тій я стороні,
Що проблеми все більш смішні,
Бо не тягну тягар я на спині.
Що більш не порпаюсь в багні,
Мій план вже тут, не вдалині.
Бо вдома я, не на чужині,
Очі мої вже більш не сумні.
ХТОСЬ ВКРАВ МІЙ ДЕНЬ
Хтось вкрав мій день,
Чи є то злочин?
Дістаючи з кишень,
Зранку до ночі.
Важко бути тим, ким схочеш,
Згадуючи цю мить щоночі.
Сам собі свій шлях пророчиш,
Дивлячись у свої очі.
Хтось, мабуть, думає про тебе,
Десь там, де твоє небо.
Хтось, мабуть, взяв що йому треба,
Десь там, де є потреба.
Чи може я не той, ким хочу бути?
Це дуже важко, про все своє забути.
Чи може взагалі не зможу я здобути,
Це, чим колись хотів усе спокути.
Усе що можу я,
Лише йти вперед.
Не знаючи своє ім’я,
Чекаючи на свій черед.
Стоячи посеред кімнати,
Спиною до усіх хто спить.
Натягуючи свої канати,
Обличчям ловлячи цю мить.
ЩО Є СВОБОДА І ЩО Є ЖИТТЯ
Що є свобода і що є життя?
Що це за дім, де нема вороття?
Що це за люди, що кличуть тебе?
Чому взагалі хтось під тебе гребе?
Ти певен як знаєш робити,
Чи може хоч хтось це тобі боронити?
Чому лиш вони здатні коїти вчинки?
Нехай не рахують не свої морщинки.
Ти живеш у тому світі, який сам створив,
Щоб ти не почув, щоб хто не говорив.
Де хочете щоб був – мене нема,
Ніхто не торкнеться до мого керма.
Ніхто поряд зі мною ніколи не був,
Ні, не почулось, нічого не забув.
Лиш мені за все це платити,
Не вам мої «справи» судити.
Я цей шлях йшов тільки для себе,
Хочеш пояснень, гадаю не треба.
Я в праві робити й не казати чому,
Не потрібен капітан моєму кораблю.
Подано до проєкту у 2022 році
