* * *
Ненависть — стан вже сталий.
Пожежі розцвітали,
Неначе квіти хижі,
В них листя гостре ріже
Дитячі руки білі.
Який пекучий біль! І
Ненависть, стан вже сталий,
Ті діти тінню стали…
* * *
У чашку улюблену з вушком відбитим
Дні біль наливають і змушують пити.
Питво те гірчить, навіть щелепи зводить —
Від сліз не солоні, гіркі нині води.
Ковток за ковтком, і останній — великий,
Неначе дитина, п’ю, плачучи, ліки.
І знову по вінця! Допити скоріше —
Від вушка відбитого слід пальці ріже.
Розрізано руку, розірвано груди —
Вже цілою чашка ніколи не буде.
* * *
Весна відшуміла розстріляно-макова.
Геть зимно було і на Теплого Якова.
Прощати потрібно — віднині не істина.
Життя наче макова квітка розхристана.
Земля обіцяє, що стане сміливою:
«Мене не лякатимуть постріли зливою!»
Гілки гомонять: «Лiто, щоб не боліли ми,
Акацiй бинтами замотує білими…»
* * *
Серпокрильці наточують крила,
I зелена броня землю вкрила.
Стріли-віти чатують у листі,
Ллються трунком тобі води чисті.
Меч-стебло розрізатиме п’яти,
Шию — крила-серпи, плем’я кляте!
Тінню тоншає військо вороже,
На загибель твою все ворожить.
Заклинання в розмові лелечій.
…Крил немає, трима смерть за плечі.
Як безкрилим дістатися раю?
У думках лиш одне: «Помираю…»
Пекло чорне останнім причалом —
Недаремно зозуля мовчала.
* * *
Дивилась у люстерко неба
У Задзеркаллі юна Геба.
У коси заграву шипшини
Вплітала… Десь палали шини,
Шматки розпечений метал
Розлючено в тіла метав.
Багрянець крав траву зелену…
А Геба кликала Селену
І Нікс у синім одіянні.
Десь вечір догоряв останній…
Подано до проєкту у 2022 році
