* * *
Натягнуті, наче розтяжки у місті, нерви.
Скривавлений ранок. Поранений в груди ранок.
Ще будуть роки, щоб оплакати всіх полеглих,
І рани поки що зализувати зарано.
Ревіння сирени, а слідом — приліт чи тиша?
Трепече від вибухів вогник у соцмережі.
Так щемко і дивно: ми стали тепер сильніші,
Бо доля країни від нас від усіх залежить:
І тих, хто лишився, і тих, хто таки поїхав.
Ще будуть баталії, будуть бої жорстокі.
А поряд з героями я, усього лиш жінка,
Молюся за воїнів та зберігаю спокій.
* * *
В серці, на дні, довоєнне моє життя, —
За сімома там печатками, не чіпай.
Виплачусь, вмиюся — буду уже не та:
Ніби й колишня, та біль видає в очах.
Більше ніколи не стрінеш, не обіймеш.
Тихо лютую: згубити б те кляте «не»!
Сполохи, сховища, потяги, світ без меж,
Хтось кинув рідних і друзів, а ти — мене.
Біль розсипається скалками, мов кришталь.
Знаю, що ти б не схвалив, та і я сама…
Буде нове життя у старих містах.
(Все, що було, — за печатками сімома)
Подано до проєкту у 2022 році
