ЧОРНОКНИЖНИКИ
А вже, мабуть, розкрилися підсніжники,
Шпаки співають, та не чути їх…
Весну убили кляті чорнокнижники,
Іще один на себе взявши гріх.
Затихло в лісі, не гуляють люди,
Гримить в містах і завиває небо,
А українці, вічні життєлюби,
Сьогодні мають лиш одну потребу:
Можливість жити, жити, жити, жити!!!
І мирне небо палко цілувати,
Щоб посміхалися веселі діти,
Щоб припинилися ці неймовірні втрати!
Робити селфі у строкатих квітах,
І знов сваритися через якісь дрібниці,
І слухати шпаків на голих вітах,
Знімати відео врожайної пшениці…
Таке буденне, миле, рідне дуже,
Усе забрали кляті чорнокнижники!
Ми у підвалах, а вже десь, мій друже,
Мабуть, розквітли весняні підсніжники…
27.02.2022
ХАРКІВ НА РОЗП’ЯТТЯ
За що ж так страждає місто?
За що така люта агресія?
Ще вчора студенсько-врочисте,
Сьогодні у повній депресії.
Руїни, осколки та шмаття,
Аж весну заціпило тоскно,
Наш Харків пішов на розп’яття,
Увесь, від Рогані до Лоску.
Підвали ховають родини,
За місяць родина все місто!
Навпіл тривоги і навпіл хлібини,
І спротив усім терористам!
Пішло все за вітром, будинки і статки,
Обійми наразі, любов і турбота,
І Новобаварію, і П’ятихатки
Нищить рашистська нещадна сволота.
Люди не плачуть, руїни, руїни…
Щоденна ворожа вібрація,
У кожному місті, у всенькій країні,
Прокинулась горда нація!
Маємо в душах площу Свободи,
Наш оберіг — це величний Тарас,
Харківський наш нескорений народе,
Орки понищили тільки каркас!
«Градами», танками, мінами, САУ,
Нашу ментальність ніколи не вбити!
Місто-герой заслуговує славу,
Непереможні бо харківські діти!
Ворог ненавидить місто свободи,
Волі ніколи не знали раби,
Ми ще повернемо Харкову вроду!
Ми ще посадимо нові сади!
Їм не збагнути, вони папуаси:
Бусіки, гроші та рвані баяни,
Вони поламали всього лиш каркаси,
А серце не знищити! Ми — харків’яни!
25.03.2022
СВОБОДА
Інколи здається, що все це сон,
Всі прояви ворожої антиморальності,
Харків, Маріуполь, Буча, Херсон,
У якійсь паралельній реальності.
Всі оті переповнені кладовища,
Воїни в супермаркетах з автоматами,
Вибухові чорні хмаровища,
Соцмережі насичені матами.
І наші чоловіки щодня не вдома,
Постійна суцільна тривожність,
Чи буде завтра ранок — невідомо,
У щоденно-звичному якась порожність.
Закатовані люди, агресивні окупанти,
Міста у страшних згарищах та руїнах,
На передовій відомі музиканти,
І населення по європейських країнах.
Таке безпросвітне, сіре, тягнуче горе,
Серед нього надія і сподівання,
Тікав би рівниною, плив би морем,
Аби подалі від бомбардування.
І добиває брехня суцільна
Та цинізм нелюдів-окупантів!
Плачу… а потім: «Ану, тихо, ти сильна!
ЗСУ ще додасть варіантів!»
Військові їдуть містами, колонами,
У пікселі на передову чиїсь сини,
А ми вдома щодня перед іконами,
Вже не злічити нової нашої сивини…
Весна на вулиці, чи ще досі лютий?
Страшний ранок, коли розпочалася війна,
Народ у берці суцільно взутий,
Не можна стояти біля жодного вікна.
Зі стрічкою новин уже ми зрослися,
Воїни на рукавах змінюють скотчі-кольори,
Скоро Великдень, десь би у лісі паслися,
А ми не б’ємо, а гатимо зі своєї «Верби»!
Інколи опускаються руки і депресія,
Здається, це вже якийсь кінець,
Та підіймаюся, згадую про професію,
І посміхаюся через силу, бо я таки молодець!
Часом розриває: «За що, мій народе?
За що, Боже, та почуй же нас!»
Ми ж нічого не бажали, тільки свободи,
Її давно хотіли, її пророкував ще Тарас!
За неї таку бажану річища крові,
Але як відмовитися, якщо це НАША свобода?
За те, що українці такі гонорові,
Нас ненавидить рабська порода!
От, дідько, не приймає свідомість,
Все неначе паралельна реальність,
Страшно, тривожно, але натомість,
Зрозуміли усі запорєбрікову антиморальність.
18.04.2022
ТВОЯ УКРАЇНА
Зацілую, заобіймаю, залюблю,
Тільки не їдь нікуди!
Я прошу тебе, Господи, молю,
Нехай вже війни не буде!
Нехай бурчить і в спортивках,
Аби лише вдома, ВДОМА!
У наших душах і домівках
Неймовірне кохання і втома…
І волає весь світ український:
«Та здохни вже ти, потворна сука,
І кожен солдат чужинський,
Котрий приніс нам розлуку!»
Ще подушка тепла, а ти поїхав,
Яка болюча мить розставання!
Ви наші щити від лиха,
Ви щоденні наші переживання.
Розірвалося все надвоє,
Тут родина — там побратими,
Лютневий ранок і кожен воїн,
На груди не кохану, а пластини.
Ну, як не плакати кожній жінці?
Вони самі ті підлі сльози!
Плачуть і воюють українці,
Відчуваючи метаморфози.
Аби вже закинути той бронік,
Аби вже закинути ті берці!
І пам’ятати все у вигляді хронік,
Усі народно-душевні герці.
Заобіймаю, залюблю, зацілую,
Сьогодні їдеш, там теж родина,
Я вдома, а ти знову воюєш,
Бо я і є твоя Україна.
15.05.2022
ВАНЬКИ
В укритті не один, нас сиділо багато,
На годиннику три нуль чотири,
Повідомлення «дзинь», я вкриваю все матом:
Немає моєї квартири!
Я звичайний такий собі ось городянин,
Жінка, діти, на фірмі робота,
Я сумчанин, ірпінець чи харків’янин,
Вчора мав я усе, а сьогодні голота.
Там, на кухні, лишилася тепла ще гречка,
Жовте мило у ванній кімнаті,
А зі мною… рюкзак, охоронна вервечка
Куртка, шапка і джинси картаті.
Так за що ж ви, мерзота, за що ці руїни?
Я звичайний собі ось такий городянин,
Ви бажали, щоб зрікся я України?
Я? Бучанин? Ірпінець? Киянин?
Чи хотіли щоб я оселився в Сибіру?
А чи лапті вам плів, чи бухав з вами водку?
Щоби я підкорявся диктатору-звіру?
Шаленів від пісень про п’ятнадцяту ходку?
Ваня, Ваня, ти — дурень! І мама в тя дура,
Ти позбавив людину сьогодні квартири,
Та ніколи не стихне у серці бандура,
Не дістанеш ніколи моєї ти віри!
Ти пропитий, задурений, лялька на палі,
Моя мрія — не техніка, воля — це сила!
Я ж удома, ти чуєш, а ти у фіналі,
Все заплатиш за жовтий шматок мого мила.
Отаке я кричав, у три нуль чотири,
Правда більше усе я казав матюками,
Вчора всі проживали у власній квартирі,
А сьогодні сміливо йдемо вояками,
Боронити своє, від російського вані,
З нами Бог, з нами віра і рідна країна,
А ти був і лишаєшся лялька на палі,
Агресивна російська недолюдина.
ВЕЛИКДЕНЬ ЦЬОГО РОКУ
Що то за свято як нема вдома тата
І гримлять звідусіль горизонти?
Стоїть паска зі свічкою ще не почата,
І чекаєш дзвінка із фронту.
Ну, яке оте свято, як немає вже хати,
Як немає вже цілого міста!
І продовжують писанки наші топтати
Із дияволом вкупі рашисти.
Та і що то за свято, якщо ранено брата,
Якщо десь за кордоном мільйони?
У святий такий день ми радіємо втратам
І розбитим ворожим колонам.
Це яке таке свято, де заплакала мати,
Українська в сльозах берегиня?
Замість дзвонів звучать смертоносні гармати
Та печуться паски в господині.
Ну, яке оте свято, якщо душі відтято,
Поруч в кошику боєприпаси,
Навіть це відібрали: ранкову освяту,
Зомбоящери дикої раси!
Ну, яке тепер свято, щоби стіл накривати,
Якщо криє із неба ракетами?
Нас хотіли убити, Народ розтоптати,
І самі повернулись пакетами.
Хоч Великдень — це свято, думок так багато,
Щось невдалі у нас нині весни,
Ти Воскрес, наш Ісус, хоч було розіп’ято,
Хай же й наша Вкраїна воскресне!
Подано до проєкту у 2022 році
