* * *
Тьма окутала город ночной
(Содрогается люд неистово),
Оглушила взрывною волной,
Страх по венам течёт немыслимый.
Комом в горле застряла боль,
Слёзы льются криком о помощи.
Руки-рученьки взявши, смёл…
Муки совести не обнаружены.
Колыбель перестала качать
Души маленьких ярких судеб…
Кто-то яростно рубит с плеча,
Кто-то ангела вновь не разбудит…
Смотрят очи, не веря всему,
Осознание терпит незыблемо.
Под осколками перевернут
С ног на голову правду хриплую.
07.2022
«НЕБО»
Подивись на безкрайнєє небо,
що замрійливо манить блакиттю.
І, замруживши очі невпевнено,
Подивись ще разочок умисно.
Хмарочоси його привітають,
Рано-вранці йому усміхнуться,
Як птахи восени відлітають,
Так думки мої пронесуться.
Що просити у неба всі знають —
В час тривоги, і болі, і смутку.
Бо журба наші долі єднає:
Кожен день, кожну ніч — щосекунди.
Взимку вітер холодний повіє.
Навесні грає сонце промінням.
Небо ясне і синє вмить змиє
Всі думки водночас, як хмаринку.
Літо бавить цвітінням яскравим.
Осінь дощиком люд приласкає.
Небо знов хмаровинням прекрасним
нас усіх як завжди погукає.
Відгукнемося ми? То питання.
Кожен сам віднайде свою віру:
Чи поглянути в небо востаннє?
Чи продовжити мати надію?
Пролітає, розкинувши крила,
Наче вогник яскравий метелик.
Він до неба зі швидкістю лине
Презентує свої акварелі.
Може, я той маленький метелик?
Може, вогник в мені причаївся?
Може, всі ми свої акварелі
Подаруємо небу навмисно.
Небо вдячно погляне на землю,
І розкинеться знову блакиттю.
Ти і я — всі ми ждем недаремно:
Мир настане спокійною миттю.
29.12.2022
* * *
Затамую подих скоріше,
Подивлюсь на зіркове я небо,
Всі бажання (ніби так треба),
Я відчую немов повніше.
І не вперше, й ніяк не востаннє,
Гляну я на життя не крізь пальці,
Знов погляну на небо безкрає,
І душа вмить порине в нещастя.
Тож і сльози литиму довго,
І кричатиму до нестями,
Пригадавши всі за і всі проти,
Буду плакати так безустанно.
І в цю мить виринатимуть гірко
Ті думки, що тримати не в силах.
Відпущу їх до неба, до зірки,
Що вночі яскравісінько світить.
І лиш подумки зрозумію,
Що безглуздо минулим впиватись.
Відтепер неабияк волію
Сьогоденню всякчас посміхатись.
07.09.2023
* * *
Така як є:
Харизма,
Сила,
Любов і воля,
Жага до визнання.
Така Я є:
Тримаюсь,
Вірю,
Плекаю в серці
найкраще майбуття.
Змінивши душі
На злато й гроші,
Забувши почуття.
Мандрують люди
Десь тут і всюди —
Але не Я.
Такою є:
Живу і мрію.
Під сонцем грію
Своє натхненне
Я.
Собою буду,
Бо бʼється в грудях
Відверте Я.
21.12.2023
* * *
Кохання —
складне поєднання:
хімії,
слів,
образів,
дотиків,
і в животі — різнобарвних метеликів.
Кохання —
у вир пірнання.
Очі.
Обійми.
Посмішки.
Радощі.
В споминах своїх —
найкращі пахощі.
Кохайте.
Життя минає,
А серце
Й душа
В коханні завжди
Лиш свого обирають.
Кохання —
не вирок,
не осуд,
А все ж —
мета
існування
нас із вами, авжеж.
30.12.2023
Подано до проєкту у 2025 році
