УКРАЇНСЬКИМ ЗАХИСНИКАМ
Лунає набат, закликає до бою:
загарбник іде, з ним – неволя!
Незламний борцю, український герою,
нехай береже тебе доля.
І хай бойову твою славну дорогу
боронить щаслива година.
Чекають на тебе і моляться Богу
матуся твоя і дружина.
Живих і майбутніх дітей світлі очі,
ти їх затуляєш собою.
І ранком тривожним, і темної ночі
завжди ти готовий до бою.
Ощирилась хижа московська личина,
що нас утискала віками,
але переможе свята Україна
з такими, як ти вояками!
УКРАЇНИ ЧАТОВИЙ
Продуває вітер, жвавий, сильний,
степ донецький темний і німий.
Я сьогодні охоронець пильний,
Батьківщини вірний чатовий.
У повітрі подихи розмаю,
шириться весна із теплих піль.
А коли домівку пригадаю,
затискає серце тихий біль.
Вже, напевно, на городі ненька
намічає грядочок межу.
Тільки ось тобі, моя рідненька,
їх садити не допоможу.
Серденько твоє не втішу жартом,
не скажу привітних, ніжних слів.
Ніби криця, я зміцнився гартом
непростих тяжких армійських днів.
Шкіриться московська сила груба,
та хребет зламаєм ворогам!
Отоді, моя матусю люба,
ніжність, ласку всю тобі віддам.
Розгулявся вітер легковажний,
друзів-побратимів сон міцний,
на посту я пильний і уважний,
неньки України чатовий.
СУМ ЗА КОХАНОЮ
Хвилююся від чар твоїх очей,
від уст, які підносили над хмари,
від золота волосся до плечей,
від несказанних почуттів і ніжних марень.
Голублю зором образ дорогий,
що прилітає часто в сновидіння,
єднаючи між нами береги,
весни ранкове випромінює світіння.
В очах коханих також бачу сум,
здається, і мене голубить погляд…
Як спокій не утратити від дум,
не збожеволіти, що ти тепер не поряд?
Нас роз’єднали відстані сніги,
ночей і днів безмірних перегуки.
Дай нам терпіння, Боже, і снаги,
щоб подолати темне урвище розлуки.
Нехай минають місяці, роки,
ти вір: вернусь до рідного порогу.
Закохані завжди в усі віки
чекали зустрічі, провівши у дорогу.
Як важко, що між нами далина,
холодна ніч, в’язка, туманна тиша.
Ти на світлині гарна, чарівна,
але наживо незрівнянно чарівніша.
ПАРОСТОК ЛЕВКОЮ
Квітник плекала сива мати,
раділа квітам коло хати,
вдихала пахощі бузкові
в часи травневі сутінкові.
Дивилась часто у віконце
на виднокрай, де сходить сонце,
де донька мешкає у місті,
де шлють онуки добрі вісті.
Та раптом задрижали стіни –
навколо хати впали міни,
квітки розкидали й коріння,
бузкові посікли пагіння.
В диму весняне зблідло сонце,
ущент розсипалось віконце,
вогнем ударило у груди…
За що, російські недолюди?!
Не стане жінка на обійсті.
Це, може, й краще, бо у місті
на рід зійшла страшна година:
уся загинула родина…
Та вижив паросток левкою,
її посіяний рукою,
за рогом хати, при дорозі,
як гімн життю і перемозі.
ЗЕЛЕНІ ОЧІ
Я чатував три днини і три ночі –
проклятий снайпер не давав життя.
Але побачив там знайомі очі,
коли знайшов вороже укриття.
Я їх кохав. Тонув у них, як в морі.
Щасливі миті, юності літа.
Травневий соловейко, ранні зорі,
і подруга в їх сяйві золота…
О спогади, гоню вас, ніжні, милі.
Навів приціл якраз поміж очей,
але здійснити постріл був не в силі,
й відклав гвинтівку від своїх плечей.
Та схибив, бо торкнув билини гострі,
і це останнє, що в житті було.
Я встиг іще помітити той постріл
й відчути, як ударило в чоло…
Лечу, а вітер легітний лоскоче,
пливе з дитинства рідний мій поділ,
ввижаються оті зелені очі,
що бачили мене у свій приціл…
ЯСНИЙ СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ВОЛІ
За Вітчизну, за волю країни,
за родину, домівку свою
кращі доньки й сини України
склали голови в смертнім бою.
Ворогів героїзмом вражали,
до останніх боролися сил.
А сьогодні із вдячністю й жалем
стоїмо біля їхніх могил.
Покладаємо квіти
на могильні граніти,
де горять золотим імена.
І несуть квіти шани
бойові ветерани
воякам, що забрала війна.
Де калини похилені віти
і на чатах задумливий клен,
пелюстків ледь торкається вітер
між вкарбованих вічно імен.
Ясний світ української волі
не закриє нам ворога тінь –
дух героїв на ратному полі
нам за приклад для всіх поколінь.
І кладуть люди квіти
на могильні граніти,
де горять золотим імена.
І несуть квіти шани
в сивині ветерани
всім бійцям, що забрала війна.
НАСНИЛОСЯ БІЙЦЮ
Заснув боєць, стомившись після ночі,
прийшовши з чат, де згубна темнота.
Наснились хлопцю волошкові очі,
коханої калинові вуста.
Наснилася далека рідна хата,
до обрію небесна бірюза,
схвильований, тривожний погляд тата
і мамина в прощальну мить сльоза.
Він горнеться до них, втішає словом,
серця в обіймах б’ються в унісон…
Але оглушний вибух за окопом
враз перервав бійця солодкий сон.
Знов цей донецький степ – суцільна рана, –
де сіють смерть московські вояки.
А десь чекає, журиться кохана,
чекають, Богу моляться батьки.
РОЗКВІТНЕ УКРАЇНА
Ворогом спотворена земля,
знищені ущент міста і села,
хлібом не засіяні поля.
Ненька Україна невесела.
Знову та ж загарбницька орда,
що і за Батия, й Катерини.
Не змінилась варварська хода.
Знов з мечем прийшли все ті ж тварини.
Та не буде щастя дикунам:
встоїть і розквітне Україна.
Станеться значний у світі злам.
З Богом в серці житиме людина.
Подано до проєкту у 2022 році
