МІСТУ-ГЕРОЮ ХАРКОВУ
Місто світла та квітів… Не схиляй голови,
Не зламати сміливців нізащо.
Любий Харкове наш, ти мужній і живи,
В цілім світі для нас ти — найкращий.
Знов розквітнеш у спалахах сонця та клумб,
Відбудуєш будинки і школи.
Не здавайся… протився насиллю та злу,
Бо таких не зневолиш ніколи.
Оживуть всі альтанки, фонтанів розмай,
І петуній запахнуть розливи…
Тільки зараз прошу: оборону тримай,
Стрій бо твій — бойовий та сміливий.
Відбудуємо… будеш в ошатній красі…
у сучасних обновах, герою.
Тож тримайся, за тебе ми молимось всі
І пишаємось, рідний, тобою!
ВЕСНА ТРИВОГ
«Матусю, квітень майже на порозі,
Та пусткою — лелеченьки гніздо.
Війна руйнує й нам оселі досі…
Чи справді наш безпечний коридор,
В якому засинаю на підлозі,
Під літаків немилосердний хор?
Без шибок школа чорним очі шкірить —
Зривається сирени тужний схлип.
Скажи, чи вернуть друзі у квартири?
Там від будинку — тільки купа плит…»
«Молімось, доню, не згубивши віри,
Усьому світу ця війна болить…»
«Не плач же, мамо… Бачиш, я не плачу,
В підвалі тепло — гріє твій кожух.
Давай і я слова свої дитячі
До неба, звівши очі, прокажу…
Весну тривог Господь їм не пробачить!»
Безсонна ніч відходить за межу…
…Із бомбосховища, в молитві щирій,
Дитя благає Україні миру.
ДОБРО ТА СВІТЛО ПЕРЕМОЖУТЬ
Добро та світло знищать підступ темряви,
Ціна ж — вражає: голод, біль, хрести…
Хоч обійдіть сьогодні грішну Землю ви —
Сильніше України не знайти.
Я — з харків’ян, тривожуся Черніговим,
Хоч Балаклія у вогні й Ізюм.
Та щиро вірю, що скінчиться іго те —
Наступить мир… і витремо сльозу.
Ірпінь та Буча запеклись однаково,
За Маріуполь помолюсь стійкий.
Як стогне ніч… винищувачі Харковом,
Мов ненаситні рискають круки.
Сльозою з неба жертви зірка падає…
За волю й істину — ціна страшна.
Кровить країна… з бомбами та градами
«Освободітелей» прийшла війна.
Та українські люди не бояться їх —
Скрізь Чорнобаївка — на цьому й стоїмо.
Все буде Україна ! Слава нації!
Вперед, до миру! Зичу перемог!
Добро та світло переможуть темряву —
Бо ми за правду, отже — з нами Бог!
(Надихнула картина одного з українських підлітків, які їх малюють для підтримки ЗСУ)
У XXI СТОРІЧЧІ…
У XXI сторіччі
Ми досягли всього сповна:
У космос линемо велично,
Дісталися морського дна.
Диктатору ж цього замало:
До неба ангели летять…
Війну криваву розв’язала
Найкровожерливіша рать.
Забула заповіді Божі:
«Живи по правді й не вбивай!»
Прийшли до нас часи тривожні,
Закрила хмара небокрай.
Сльозами Україна сходить,
Грабіжник рве, зжирає плоть.
Повстали проти зла народи —
З усіх країн і всіх широт.
Хороше згинути не може!
Весна поверне на добро —
Щодня іде зі словом Божим
На захист рідного народ.
Крізь горе, біль та руйнування
Гартується незламний дух.
І прийде день війни останній —
Розсіє темряву й біду.
Козацьку міць, як щит одвічний,
Тарасова ростить земля.
У XXI сторіччі
Солдат рятує немовля…
(Надихнула світлина – 19-річний солдат рятує немовля у м. Ірпінь)
СОНЦЕ В ДОЛОНЯХ
Я пригорщі сонця
Із серця віддам українцям,
Черпатиму в жмені
Все тепле, що тільки я маю,
За всіх Охоронців
Молюся при тьмяній Божниці:
«Від орд навіжених
Звільніть нас у рідному краї!»
Хай вимете легіт
Поганські загарбницькі лави.
І стихне загроза
Для світлої долі дитини.
Ми є оберегом
Для світу в двобої кривавім,
То ж висуши сльози,
Всевишній, моїй Україні.
Наш Харків потоне
В квітковій красі, як раніше.
Азовським прибоєм
Озветься палкий Маріуполь.
І сонце в долонях
Всміхнеться заквітчаній вишні:
«Пишаюсь тобою,
О, земле моя, щедра й люба!»
У ТИЛУ
Пора гаряча нині на селі —
Нарешті, дочекалися погоди!
Під вибухами батько сіє хліб,
А мати — обробляє огорода.
На Україні лежнів бо нема —
Живуть тут працелюбні, добрі люди.
Їх син в бою тримає автомат,
Вони — в тилу… то ж голоду не буде.
До неба батько голову задер:
Відпочиває… бо дістався краю.
За воїна — в молитві кожен день:
Хай Божий щит кровинку захищає.
Старенька мати витирає піт,
Сльоза та втома застилають очі:
«Спасибі, Боже, за весну тобі!
Уклінно дякую, що бережеш синочка.»
До Перемоги будемо іти —
Підтримаємо працею солдата.
І доки є такий невтомний тил,
Відважних та звитяжних — не здолати!
РУДИЙ
Солдат облізлому коту рудому
Шептав: «Залазь в окоп… ховайсь від куль.
Тебе, напевне, виглядають вдома…»
А кіт дивився в очі вояку.
Його вже місяць в хаті не чекають,
В будинок вцілила одна з ракет.
З тих пір один… о доленько лихая…
Життя бездомне, в голоді — гірке.
Пригрів юнак: «Наляканий ти, друже!
Худий, змарнілий… Що ж, до нас ходи!
А кіт від щастя слізно очі мружив:
Русявий хлопець добрий молодий…
Як обстріл — знов тварину жах охопить,
Шукає кіт шпарину чи діру,
Спостерігає нишком із окопу,
Як вправно б’ється захисник і друг.
Без нього кіт до їжі не ітиме —
Сидітиме без хліба та води.
І жартома їх кличуть побратими
Поміж собою нишком: «Два рудих».
ДІЖДАВСЯ
Я знав, господарю: повернешся — не зрадиш,
Пробач, що рідну хату не вберіг.
Довкола смерть була… стріляли «Гради»,
Шматок ракети на подвір’я падав —
Я ж не пускав нікого на поріг.
Страшна навала пирувала містом —
Повсюди ґвалт, насилля, стогін, плач.
Шукав я хліб, заритий на обійсті,
З калюжі воду пив не зовсім чисту,
Шукав я їжу — вижити, пробач…
Ні, годували люди… Хоч і зрідка
Приносили поїсти і мені.
Не раз борщу насипала сусідка,
А потім той літак з’явивсь нізвідки —
Й за мить сердешна вмерла у вогні…
Як мародери все навкруг трощили,
То злим я став… з оскалам хижака,
Щодень довкруг села росли могили…
Я ж вірив, що повернешся… чекав…
Діждався! Пес радів життю щосили —
Не вбили…
(Надихнула світлина Love Chernihiv Чернігів)
Подано до проєкту у 2022 році
