Вишиванка на Україні – один з найбільш улюблених і поширених різновидів народної творчості. Вироби української народної вишивки дійшли до нашого часу лише з кінця XVIII початку XIX століття. У процесі соціально-економічного і культурного розвитку в Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону.
Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену кольорову гаму. Видатні представники української літератури Тарас Шевченко, Іван Франко, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка виступали послідовними захисниками народного мистецтва, підкреслюючи його історичну самобутність, велике значення в розвитку культури. Фактично початок вивченню української вишивки було покладено виданою у 1876 р. Ольгою Косач (Оленою Пчілкою) – матір’ю геніальної Лесі Українки – роботою «Український народний орнамент».
Вишивка є частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Головне те, що сучасна вишивка – це велике надбання нашої культури.
Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
(Надія Красоткіна)
