Серед рукодільних робіт сільської музейної кімнати є й колекція давніх творів землячки Марії Шаповал. Як і багато інших українок, народна майстриня прожила непросте життя. З дитинства доля не була ласкавою до неї – третя дитина в сім’ї воїна-фронтовика, який залишився на полі бою. Мати змогла вивчити лише двох старших дітей, а найменшій Марійці судилось залишитись вдома, пораючись по господарству, на городі, на колгоспному полі. Ця праця була дуже тяжкою, виснажливою для молоденької дівчини. Одне лише було багатство – чарівна врода. Тож невдовзі і заміж трапився, а згодом народився й синок. Але сімейне щастя тривало недовго – не змогла жити зі скупим та ревнивим. Залишилась сама з маленьким сином на руках. В підтримці сина чоловік відмовив. А тому працювала сумлінно на фермі, ростила дитину, доглядала стару матір. І все нерозтрачене й потаємне викладала у вишивку. Оздоблювала власними руками комірці сорочок, але найдужче полюбляла квітчасті панно, доріжки, серветки. Все створене милувало зір та заспокоювало обділену щастям жіночу душу.
Односельці пам’ятають працелюбну, добру, закохану у творчість Марію Андріївну, щиру і щедру.
