21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови, починаючи з 2000 року. Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок.
21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні.
У світі налічується безліч мов. За попередньою оцінкою їх кількість – близько шести тисяч. Кожна мова є засобом відображення національної культури, розвитку і збереження духовної та матеріальної спадщини. Мова кожного народу самобутня, розкриває менталітет і традиції нації, формує свідомість людини. Знання мови допомагає розширити світогляд, глибше проникнути в культуру іншої країни.
Щорічне відзначення цього дня використовується для скерування уваги на меншини з менш аніж 10.000 особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов котрими розмовляють менше 100 осіб не задокументовані.
Відомо, що в Україні є три дати, пов’язані з мовою і писемністю: День української писемності та мови, що відзначається 9 листопада в день ушанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, День слов’янської писемності і культури – 24 травня на честь святих Кирила і Мефодія, та Міжнародний день рідної мови.
Мета виставки – поглибити знання про мову як основу духовності, виховати любов і повагу до української мови як мови державної та материнської, спонукати читачів до роздумів про долю рідного краю та його славних синів, про свою приналежність до українського роду.
Не цураймося своєї мови, бережімо та плекаймо її! Бо Вона – наша, рідна!
