На виставці представлені інформаційні матеріали про ювіляра, збірка власних творів митця і література про його життя та творчість.
Нечуй-Левицький справжнє прізвище – Левицький. Він представник реалізму. Особливістю його прози є реалістичне відображення дійсності.
Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії (нині Черкащина), в сім’ї сільського священника. Навчався у сільській школі, в 1847 році вступив в Богуславське духовне училище, яке закінчив у 1853 році і в якому викладав. Там він вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську мови.
У 1853 році І. Левицький вступив до Київської духовної семінарії. Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 – 1865 – навчався у Київській духовній академії. Отримав призначення і працював учителем російської словесності в Полтавській духовній семінарії, потім у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеце (1867-1872), Кишинева (з 1873).
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. Майбутній письменник написав такі перші твори: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря». З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
21 рік він віддав благородній праці вчителя. Лише з 1868 починає друкуватись.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці. Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади».
До кінця життя І. Левицький жив у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер самотнім 2 квітня 1918 року. Похований на Байковому кладовищі.
Найвідоміші твори Нечуя-Левицького: «Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила» та інші. Тема народної долі, показ краси душі простих людей є центральною у творчості Івана Нечуя-Левицького.
Цікаві факти:
Іван Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, його вважали відлюдником.
Письменник був диваком для інших. Він завжди ходив з парасолькою.
Його пунктуальність і звички вражали оточуючих. Кожного дня, у один і той же час, він гуляв по такому маршруту в Києві: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Спати лягав рівно о 10, навіть із дня народження завжди йшов раніше, щоб не порушити свій графік.
Нечуй-Левицький ніколи не вживав спиртного.
Улюблена картина Нечуя-Левицького – “Українська ніч” А.Куїнджі.
Улюблені місця відпочинку – скеля Нечуя на березі річки Рось (м. Стеблів), Володимирська гора в Києві.
Відомо, що у школі учитель музики прив’язав митцеві любов до музики. Його улюбленою мелодією була «Аppasionata» Бетховена.
Стосовно правопису мав категоричну позицію – писати треба так як чуєш звуки. Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих».
Нечуй-Левицький увів в українську літературу новий жанр – соціально-побутова повість.
Іван Франко називав Нечуя – Левицького «всеохоплюючим оком України», «артистом зору».
Псевдоніми письменника: Іван Нечуй, Іван Баштовий, Г.Гетьманець, О.Криницький. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя «Думи про Нечуя» Шевченка, яку дуже любив. Літературний псевдонім Нечуй-Левицький з’явився з виходом повісті «Дві московки».
За 50 років творчої діяльності Нечуй-Левицький написав понад 50 різних творів: оповідання, повісті, романи, п’єси, рецензії, статті.
