День пам’яті жертв Голодомору — щорічний національний пам’ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Метою організаторів Голодомору було знищення українців як нації. Остаточне ліквідування мови, культури, історії, всього того, що робило нас унікальними в цьому світі. Тому масштаби злочину такі великі, тому вбито мільйони людей. Жертвами стали і ті, хто вижив у 1932–1933 роках. Бо мали забути, хто вони, ким були їхні предки, що мають зберегти для світу їхні нащадки. Мали забути, хто і за що їх вбивав.
Смерть і забуття – ціль Сталіна та його поплічників щодо українців.
Вона не досягнута. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам’ятаємо. Ми існуємо, бо пам’ятаємо. Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч з нами у нинішній боротьбі. Тому спадкоємці тодішніх вбивць досі прагнуть стерти її. Вони намагалися переписувати підручники історії в Україні, закривати тут архіви, поширювали брехню про Голодомор у світі.
Але правда виявилася сильнішою, пам’ять – нездоланною. І такими ж зробила нас.
Руки дитини, яка двадцять років тому вперше запалила свічу пам’яті, стали руками солдата, які тримають автомат, захищають батьків.
Очі, які тоді вмивалися сльозами від розповіді бабці про пережите у 1932–1933 роках, нині впевнено дивляться на ворога через приціл.
Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками дає сили захищати себе і нащадків.
Запали свічку пам’яті!
Ми пам’ятаємо! Ми сильні!
Виставка вміщує літературу, яка допоможе ознайомити користувачів з трагічним минулим нашого народу, навчить бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати, як білі, так і чорні її сторінки.
