Українському читачеві знайомо багато імен письменників і діячів культури, які стали жертвами репресій у страшні 30-ті та в оманливі 60–70-ті роки ХХ століття. І набагато менше знає про тих, хто потрапив до сталінських катівень у 40-ві роки – так званий перший повоєнний «ужинок» (принаймні, коли йдеться про інтелігенцію Східної України).
Василь Іванович Боровий – український поет, засуджений у 1947 р. «за антирадянську агітацію та буржуазний націоналізм», а фактично за вірші про голод в Україні 1933 р.
Його вірші – це болюче, емоційне віддзеркалення тієї далекої, страшної епохи, яку пізнав поет особисто і про яку більшість з нас знають лишень з книжок та розповідей старшого покоління.
До вашої уваги віртуальна виставка «Я – вольності тисячолітній крик, дух непокори, людства дума віща», яка присвячена 100-річчю від дня народження поета, творчість якого є, без перебільшення, знаковою для української літератури другої половини ХХ ст.
Перейти до віртуальної виставки
Матеріал підготувала головна бібліографиня РЦІ «Харківщина» Лариса Конопля
