Харківська обласна універсальна наукова бібліотека

Білоозерянська Чайка

Білоозерянська Чайка

100 слів про себе:

Марина Олександрівна Зозуля (псевдонім Білоозерянська Чайка) — поетеса з с. Лиман, Зміївщина, у Чугуївському районі Харківської області. Народилася у 1977 році в смт Балки Красноградського району.

Переможець Міжнародного літературного конкурсу ім. М. Урбанської (2021) у номінації «Поезія» та Всеукраїнського літературного конкурсу «Ю. Котермак-2020». Гран-прі Міжнародного багатожанрового фестивалю-конкурсу «Нашого цвіту — по всьому світу» (2021).

Публікації: «Антологія сучасної новелістики та лірики України» (Міжнародне видавництво «Склянка Часу *Zeitglas»), міжнародний літературно-художній альманах «Sun City», «Водограй мрій», збірка «Наодинці з глядачем» (Херсон), «Тріада часу», вісники міжнародних літературних конкурсів: «Коли ти зі мною» (2021), «Свято Різдва» (2021), «По-модньому» (2020), «Наше серце» (2020), в альманахах «Скіфія», у міжнародному літературно-мистецькому журналі «Склянка Часу *Zeitglas».

Семиразовий лауреат ІІ—ІІІ ступеня всесвітнього журналу «LITTERcon» у конкурсах 2022 р.

Авторські збірки поезій: «Не чує холоду барвінок до зими» 2021 р., «Я віршем доторкнусь до Вас» 2020 р.


Білоозерянська Чайка

100 слів про себе:

Марина Олександрівна Зозуля (псевдонім Білоозерянська Чайка) — поетеса з с. Лиман, Зміївщина, у Чугуївському районі Харківської області. Народилася у 1977 році в смт Балки Красноградського району.

Переможець Міжнародного літературного конкурсу ім. М. Урбанської (2021) у номінації «Поезія» та Всеукраїнського літературного конкурсу «Ю. Котермак-2020». Гран-прі Міжнародного багатожанрового фестивалю-конкурсу «Нашого цвіту — по всьому світу» (2021).

Публікації: «Антологія сучасної новелістики та лірики України» (Міжнародне видавництво «Склянка Часу *Zeitglas»), міжнародний літературно-художній альманах «Sun City», «Водограй мрій», збірка «Наодинці з глядачем» (Херсон), «Тріада часу», вісники міжнародних літературних конкурсів: «Коли ти зі мною» (2021), «Свято Різдва» (2021), «По-модньому» (2020), «Наше серце» (2020), в альманахах «Скіфія», у міжнародному літературно-мистецькому журналі «Склянка Часу *Zeitglas».

Семиразовий лауреат ІІ—ІІІ ступеня всесвітнього журналу «LITTERcon» у конкурсах 2022 р.

Авторські збірки поезій: «Не чує холоду барвінок до зими» 2021 р., «Я віршем доторкнусь до Вас» 2020 р.

 

МІСТУ-ГЕРОЮ ХАРКОВУ

Місто світла та квітів… Не схиляй голови,
Не зламати сміливців нізащо.
Любий Харкове наш, ти мужній і живи,
В цілім світі для нас ти — найкращий.

Знов розквітнеш у спалахах сонця та клумб,
Відбудуєш будинки і школи.
Не здавайся… протився насиллю та злу,
Бо таких не зневолиш ніколи.

Оживуть всі альтанки, фонтанів розмай,
І петуній запахнуть розливи…
Тільки зараз прошу: оборону тримай,
Стрій бо твій — бойовий та сміливий.

Відбудуємо… будеш в ошатній красі…
у сучасних обновах, герою.
Тож тримайся, за тебе ми молимось всі
І пишаємось, рідний, тобою!


ВЕСНА ТРИВОГ

«Матусю, квітень майже на порозі,
Та пусткою — лелеченьки гніздо.
Війна руйнує й нам оселі досі…
Чи справді наш безпечний коридор,
В якому засинаю на підлозі,
Під літаків немилосердний хор?

Без шибок школа чорним очі шкірить —
Зривається сирени тужний схлип.
Скажи, чи вернуть друзі у квартири?
Там від будинку — тільки купа плит…»
«Молімось, доню, не згубивши віри,
Усьому світу ця війна болить…»

«Не плач же, мамо… Бачиш, я не плачу,
В підвалі тепло — гріє твій кожух.
Давай і я слова свої дитячі
До неба, звівши очі, прокажу…
Весну тривог Господь їм не пробачить!»
Безсонна ніч відходить за межу…

…Із бомбосховища, в молитві щирій,
Дитя благає Україні миру.


ДОБРО ТА СВІТЛО ПЕРЕМОЖУТЬ

Добро та світло знищать підступ темряви,
Ціна ж — вражає: голод, біль, хрести…
Хоч обійдіть сьогодні грішну Землю ви —
Сильніше України не знайти.

Я — з харків’ян, тривожуся Черніговим,
Хоч Балаклія у вогні й Ізюм.
Та щиро вірю, що скінчиться іго те —
Наступить мир… і витремо сльозу.

Ірпінь та Буча запеклись однаково,
За Маріуполь помолюсь стійкий.
Як стогне ніч… винищувачі Харковом,
Мов ненаситні рискають круки.

Сльозою з неба жертви зірка падає…
За волю й істину — ціна страшна.
Кровить країна… з бомбами та градами
«Освободітелей» прийшла війна.

Та українські люди не бояться їх —
Скрізь Чорнобаївка — на цьому й стоїмо.
Все буде Україна ! Слава нації!
Вперед, до миру! Зичу перемог!

Добро та світло переможуть темряву —
Бо ми за правду, отже — з нами Бог!

(Надихнула картина одного з українських підлітків, які їх малюють для підтримки ЗСУ)


У XXI СТОРІЧЧІ…

У XXI сторіччі
Ми досягли всього сповна:
У космос линемо велично,
Дісталися морського дна.

Диктатору ж цього замало:
До неба ангели летять…
Війну криваву розв’язала
Найкровожерливіша рать.

Забула заповіді Божі:
«Живи по правді й не вбивай!»
Прийшли до нас часи тривожні,
Закрила хмара небокрай.

Сльозами Україна сходить,
Грабіжник рве, зжирає плоть.
Повстали проти зла народи —
З усіх країн і всіх широт.

Хороше згинути не може!
Весна поверне на добро —
Щодня іде зі словом Божим
На захист рідного народ.

Крізь горе, біль та руйнування
Гартується незламний дух.
І прийде день війни останній —
Розсіє темряву й біду.

Козацьку міць, як щит одвічний,
Тарасова ростить земля.
У XXI сторіччі
Солдат рятує немовля…

(Надихнула світлина – 19-річний солдат рятує немовля у м. Ірпінь)


СОНЦЕ В ДОЛОНЯХ

Я пригорщі сонця
Із серця віддам українцям,
Черпатиму в жмені
Все тепле, що тільки я маю,
За всіх Охоронців
Молюся при тьмяній Божниці:
«Від орд навіжених
Звільніть нас у рідному краї!»

Хай вимете легіт
Поганські загарбницькі лави.
І стихне загроза
Для світлої долі дитини.
Ми є оберегом
Для світу в двобої кривавім,
То ж висуши сльози,
Всевишній, моїй Україні.

Наш Харків потоне
В квітковій красі, як раніше.
Азовським прибоєм
Озветься палкий Маріуполь.
І сонце в долонях
Всміхнеться заквітчаній вишні:
«Пишаюсь тобою,
О, земле моя, щедра й люба!»


У ТИЛУ

Пора гаряча нині на селі —
Нарешті, дочекалися погоди!
Під вибухами батько сіє хліб,
А мати — обробляє огорода.

На Україні лежнів бо нема —
Живуть тут працелюбні, добрі люди.
Їх син в бою тримає автомат,
Вони — в тилу… то ж голоду не буде.

До неба батько голову задер:
Відпочиває… бо дістався краю.
За воїна — в молитві кожен день:
Хай Божий щит кровинку захищає.

Старенька мати витирає піт,
Сльоза та втома застилають очі:
«Спасибі, Боже, за весну тобі!
Уклінно дякую, що бережеш синочка.»

До Перемоги будемо іти —
Підтримаємо працею солдата.
І доки є такий невтомний тил,
Відважних та звитяжних — не здолати!


РУДИЙ

Солдат облізлому коту рудому
Шептав: «Залазь в окоп… ховайсь від куль.
Тебе, напевне, виглядають вдома…»
А кіт дивився в очі вояку.

Його вже місяць в хаті не чекають,
В будинок вцілила одна з ракет.
З тих пір один… о доленько лихая…
Життя бездомне, в голоді — гірке.

Пригрів юнак: «Наляканий ти, друже!
Худий, змарнілий… Що ж, до нас ходи!
А кіт від щастя слізно очі мружив:
Русявий хлопець добрий молодий…

Як обстріл — знов тварину жах охопить,
Шукає кіт шпарину чи діру,
Спостерігає нишком із окопу,
Як вправно б’ється захисник і друг.

Без нього кіт до їжі не ітиме —
Сидітиме без хліба та води.
І жартома їх кличуть побратими
Поміж собою нишком: «Два рудих».


ДІЖДАВСЯ

Я знав, господарю: повернешся — не зрадиш,
Пробач, що рідну хату не вберіг.
Довкола смерть була… стріляли «Гради»,
Шматок ракети на подвір’я падав —
Я ж не пускав нікого на поріг.

Страшна навала пирувала містом —
Повсюди ґвалт, насилля, стогін, плач.
Шукав я хліб, заритий на обійсті,
З калюжі воду пив не зовсім чисту,
Шукав я їжу — вижити, пробач…

Ні, годували люди… Хоч і зрідка
Приносили поїсти і мені.
Не раз борщу насипала сусідка,
А потім той літак з’явивсь нізвідки —
Й за мить сердешна вмерла у вогні…

Як мародери все навкруг трощили,
То злим я став… з оскалам хижака,
Щодень довкруг села росли могили…
Я ж вірив, що повернешся… чекав…
Діждався! Пес радів життю щосили —
Не вбили…

(Надихнула світлина Love Chernihiv Чернігів)

 

Подано до проєкту у 2022 році

Прокрутити вгору